Слава ЗСУ!

— Скільки їх було?

— Двоє сеньйорів і одна сеньйорита.

От і чудово. Една, отже, була з Біллом і Майклом. Учора ввечері вона боялася, що вони вранці не встануть. Тому й попросила, щоб я неодмінно зайшов за нею. Я випив кави й разом з натовпом подався до арени. Ноги вже корилися мені, але голова дуже боліла. Довкола все було чітке й ясне, і в місті стояв запах раннього ранку.

Дорога, що вела від околиці міста до арени, розгрузла. За огорожею аж до самої арени стояв натовп, на зовнішніх галереях і на горішній площадці амфітеатру люди скупчилися суцільною масою. Я почув вибух ракети, зрозумів, що не встигну на арену до появи биків, і тому протовпився до огорожі. Мене притисли до дощок. У проході між огорожами поліція підганяла юрму. Люди йшли — а дехто й біг підтюпцем — у бік арени. Потім уже бігли всі. Якийсь п'яниця послизнувся і впав. Двоє поліцейських ухопили його й відтягли до огорожі. Тепер юрма бігла щодуху. Нараз глядачі в один голос закричали. Просунувши голову між дощок, я побачив, як бики забігають з вулиці в довгий прохід. Вони бігли швидко й наздоганяли юрму. І тут інший п'яний відскочив від загорожі, тримаючи обома руками куртку, як матадор — свій плащ. Він хотів попрацювати з биками. Обидва поліцейські кинулися до нього, один схопив його за барки, другий оперіщив кийком, потім підтягли до огорожі, притисли його й самі притислися до дощок і простояли так, поки не пробігли останні з юрми й бики. Попереду биків бігло так багато народу, що у воротах арени утворилася тіснява, і коли бики, важкі, обляпані багном, наставивши роги вперед, гуртом добігли до воріт, один бик вихопився вперед, прохромив рогом спину одного з бігунів і підняв його в повітря. Коли ріг устромився в тіло, руки в чоловіка впали, голова відкинулася назад, а бик підняв його і кинув на землю. Потім бик спробував поцілити ще одного бігуна, але той сховався в юрмі, і юрма проскочила ворота, а слідом і бики. Червоні ворота арени зачинилися, глядачі із зовнішніх галерей амфітеатру протовплювалися досередини, над ареною розлігся крик, потім — знову крик.

Чоловік, якого прохромив бик, лежав ницьма в притоптаному багні. Люди лізли через огорожу, й за мить я вже не бачив нічого, бо натовп щільно обступив його. З арени долинали крики. Кожен крик означав, що бик нападає на людей. Що голосніший крик, то страшніші події відбуваються на арені. Потім злетіла ракета, й це означало, що воли відвели биків з арени в загороди. Я відійшов від огорожі й подався назад, до міста.

На площі я знову зайшов до кафе випити кави з грінками. Офіціанти підмітали підлогу й витирали столи. Один офіціант підійшов до мене й прийняв замовлення.

— Чи сталося щось під час еnсіеrro?17

— Я всього не бачив. Один чоловік був тяжко поранений.

— Куди?

— Сюди. — Я поклав одну руку на поперек, а другу на груди, туди, де, по-моєму, мав вийти ріг.

Офіціант кивнув головою й змів серветкою крихти зі столу.

— Тяжко поранений, — сказав він. — Задля спортивного інтересу. Задля розваги.

Він одійшов, потім повернувся, несучи кавник та молочник із довгими держаками, й налив мені кави й молока двома струменями з довгих носиків у велику чашку. Тоді кивнув головою і сказав:

— Тяжка рана в спину. — Він поставив кавник та молочник і підсів до столика. — Рогом у спину. Задля розваги. Задля самої розваги. Що ви на це скажете?

— Не знаю.

— Отож-бо. Задля розваги. Погратися, бачте, захотілось.

— Ви не aficionado?

— Я? Що таке бик? Худобина. Безмозка худобина. — Він підвівся й поклав руку на поперек. — Рогом у спину. В спину й наскрізь. Заради, бачте, розваги.

Він похитав головою, забрав посуд і відійшов. Вулицею повз кафе йшли двоє перехожих. Офіціант спитав їх про щось. Вигляд у них був поважний. Один із них похитав головою і відповів: — Muerto.

Офіціант кивнув головою. Перехожі пішли далі. Видно, вони поспішали в якійсь справі. Офіціант підійшов до мого столика.

— Чули? Muerto. Помер. Він помер. Прохромлений рогом. І все задля потіхи, задля ранкової розваги. Es ya flamenco18.

— Шкода.

— Ні, це не для мене, — сказав офіціант. — Такі розваги не для мене.

Вдень ми довідалися, що вбитого звали Вісенте Хіронес і що приїхав він з-під Тафальї. Наступного дня ми прочитали в газетах, що йому було двадцять вісім років, що він мав ферму, дружину й двоє дітей. Він і після одруження щороку приїздив на фієсту. Ще через день з Тафальї попрощатися з покійником приїхала дружина, а через день по тому, після похоронної відправи в каплиці святого Ферміна, труну понесли на вокзал члени тафальського гуртка співаків і пияків. Попереду крокували бара-банщики, за ними дударі, а за труною йшли вдова й двоє дітей. Позад них ішли всі члени гуртків співаків і пияків Памплони, Естельї, Тафальї й Сангеси, що змогли залишитися на похорон. Труну поклали у багажний вагон, а вдова й двоє дітей сіли рядочком у відкритому вагоні третього класу. Поїзд шарпонув, плавно з'їхав з узвишшя, огинаючи плато, й помчав рівниною до Тафальї поміж пшениці, що колихалася на вітрі.