Слава ЗСУ!

Вголос я пошкодував, що Варі немає вдома. Вона, мабуть, теж могла б розповісти багато цікавого. Невже вона не сповістила адресу?

Антоніна Антонівна стенула плечима. Від Варі прийшов лист, але, як завше, без зворотньої адреси. Це дуже на неї схоже.

Я запитав, чи не можна мені поглянути на лист – звичайно ж, якщо він не містить нічого надто особистісного.

- Можливо, якась фраза наведе мене на думку, в яку саме установу Варя влаштувалася на роботу, і я зможу в неї також взяти інтерв’ю.

Антоніна Антонівна відразу ж принесла з кухні листа. Нічого особистісного у ньому немає, сказала вона. Навпаки, лист написаний якоюсь казенною мовою, нече Варя писала його без бажання і поспіхом.

Я звернув увагу, що листа надруковано на машинці. Цю обставину Антоніна Антонівна легко пояснила Вариною любов’ю до всіляких розіграшів і утаємничування. Мене здивувало, з якою легкістю вона все пояснює. Наче автомат з виготовлення бубликів, в якому у відповідь на кожне натискування кнопки є готова порція тіста.

Лист був вельми коротким. У ньому повідомлялося, що робота подобається, заробіток непоганий, з’явилися подруги, вирватися додому поки що немає змоги. Яка робота, які подруги, чому немає змоги вирватися додому хоча б на вихідні – годі було й думати про те, щоб хоч якось у цьому розібратися. Крім штемпеля на конверті з номером поштового відділення, нічого цінного я з листа не почерпнув.

Ми люб’язно розпрощалися з Антоніною Антонівною, і я пообіцяв одразу ж, як вийде стаття, принести їй стосик газет – для Бодика і друзів, так вона пояснила.

Увесь наступний день я витратив на те, щоб знайти пакет з Вариною фотографією. Як навмисне, ніде в продажу його не було. Мені втрапляли на очі пакети з песиками, метеликами, ялинками, заокеанським Санта-Клаусом і ще бозна чим, але тільки не з потрібним мені знімком. Я почав уже було думати, що пакет існує лише в моїй уяві, коли в якомусь напівзаколоченому фанерою ларку я все ж таки знайшов те, що шукав.