Слава ЗСУ!

Поволі закінчувалася ціла епоха в їхньому житті, а зробити нічого вони не могли – тільки чекати. Безсилля їх втомлювало, перетворювало на рухомі тіла, які значення своїм діям вже не надавали. Таня блукала з однієї кімнати в іншу, можливо, щось чи когось шукала. Вона розуміла, що і для неї скоро закінчиться той період її життя, пов'язаний із знахідкою чогось справжнього, того, що вона в домах своїх батьків, як не шукала ніяк віднайти не могла.

Таня щойно побачила те, що шукала, пізнала в цьому сенс життя, та все ж відчувала, ніби доля її дражнить. Щастя – чи те, що вона вважала щастям, – з'явилося лише на мить показало – ось те, чого ти прагнеш, хочеш, про, що мрієш; і все забрало назад, ігноруючи спроби Тані заволодіти всім тим, що зазвичай роздається людям за принципом: поки маєш не цінуєш.

Так, Таня легко відпускала людей зі свого життя, легше було назавжди забути про чиєсь існування, ніж силоміць відтерміновувати процес агонії. Часто вона сама виривала з пам'яті інших людей найменшу згадку про себе. А тепер втачати маму так було важко... Хоч і зараз, чекаючи, Таня таки допускала варіант втечі. Забути про проблеми, насправді, чужої сім'ї; вийти з цього аморфного стану, коли не відчуваєш – далі жити таки доведеться; і втекти.

Почала збирати речі.

Процес поглинув її біль, відсіялися негативні думки, залишилися тільки роздуми: які речі мої, а які Костя буде не проти залишити мені напам'ять, а головне на мить і вона буде з Тóбі.

Хоч з моменту, коли вона його покинула в коридорі одного зі шнурів-ками, минуло кілька днів, і Таня лише зараз вперше згадала про нього, але те, що в сім'ї вже нічого її не тримало, додавало впевненості – все буде добре.

На жаль, Тóбі таке приємне й водночас оманливе відчуття впевненості втратив назавжди. Просто зрозумів, що в стосунках із Танею це відчуття неможливе взагалі.

Другий день перебуваючи в режимі заліковування старої травми, що нагадала про себе врозпал сезону, Тóбі з усіх сил намагався більше переймав-ся тим, що ця травма може вибити його з основи, а не зникненням Тані, яке вже не було таким раптовим, чи несподіваним для нього, навпаки, Тóбі знову прослідкував у таких діях Тані закономірність. Вона аж ніби підсвідомо зна-ла про рецедив старої травми – а як ще пояснити її тривалу відсутність.