Слава ЗСУ!

Таня на мить засумнівалася, чи зможе довести до завершення і без того болісний процес виходу з сім'ї. Якби ж Костя так на неї не дивився! Він ніби поглядом намагається витягнути з неї спростування слабкості, яку видавали її очі. Але що хотів почути? Що їй легко існувати поряд із чужою людиною, чекаючи, коли назавжди піде з її життя найдорожча?

Вона хотіла втекти, щоб бути поряд з Тóбі, щоб знайти в ньому під-тримку, спокій, щоб там біля нього забути все те, що відчула в домі, де вже не залишилося того тепла, лише якась згадка, натяк на материнську любов і турботу. Все з собою забрала хвороба.

Але зізнатися в цьому вона Кості не могла. Ні, своєю слабкістю його здивувати не боялась. Просто було шкода. Та розуміла, що жаль не повинен заважати йти далі, йти до Тóбі. Якщо вона розірве зв'язок, який плела сама, не піклуючись про його міцність, то зможе залишити право в усьому звину-ватити її, зможе залишити це право в обмін на свою свободу від складних конструкцій збудованих задля зручності кожного отримувати від стосунків щось інше, щось – окрім кохання.

Ще хвилина під пильним поглядом Кості, і Таня не стримає слів – хоч промовить те, що відчуває, але згодом про це пожалкує. Таня без поспіху взяла сумку, другу, переступила поріг і пішла.

Внизу вже чекало таксі. Дивно, але Таня була впевнена, що Костя не спробує її зупинити, а мама казала: спортсмен... сильний... змагається... бо-реться... Дарма так переймалася – його сили вистачило лише на мовчання. Хоча ніхто, навіть мати, не залишила йому іншого вибору, окрім як мовчки терпіти.

Зараз Таня не могла оцінити переваги того, що її ніхто не намагається зупинити, силоміць втримати в домі, який назавжди для неї став порожнім. Але потім коли під'їжатиме до будинку Тóбі, вона раптом захоче поверну-тися. Втечею вона не поставила крапку у стосунках з мамою – вона не попрощалась.

Але вона повинна просто забути. Це не була її матір – інша, чужа. Якщо власна не дала їй тих емоцій почуттів, завдяки яким вона знала б, що комусь потрібна, то вона їх не заслужила.