Слава ЗСУ!

Таня привіталася і поспішила до себе. Піднімаючись сходами, відшу-кала ключі в маленькій кишеньці рюкзаку, якими й відчинила двері до рідної оселі. Заходити вона навіть не намагалася тихо, бо ж хотіла якнайшвидше побачити радість на обличчі матінки. Двері голосно грюкнули, підкресливши тишу і спокій, які панували в квартирі. Тані здалося, що вдома нікого немає. Щоб підтвердити або спростувати свої здогадки, вона пішла до спальні. Зрештою ще рано.

Спальня була сповнена знайомим, але призабутим запахом. Безлад у кімнаті – теж звичне явище. А от ті двоє у ліжку – щось новеньке...

Щоб хтось залишався на ніч! Такого раніше ніколи не траплялося. А цей, здається, тут уже давно. Такі висновки Таня зробила, відшукавши у ванній кімнаті зайву зубну щітку, бритву та гель для гоління.

Але що робити, шукати, думати далі вона не знала. Як тепер сприйме матуся (та її коханець) повернення зниклої доньки?

Перше, що врешті-решт спало Тані на думку, було негайне повернення назад – до татка... і до Світлани. Оце вже ні! Доведеться ризикнути.

Але поки речі Таня вирішила не розбирати. Дослідивши кухню на наявність чогось поживного, вона нічого не виявила і пішла гуляти. Звісно ж спочатку завітала до Вадима. Він був удома і добре, що його мама також.

— Доброго дня! – Привіталася Таня, коли двері відчинила Галина Степанівна. – А Вадим є?

— Таню, добрий день! Заходь, дитино. Вадим у вітальні. – Таня швиденько роззулася і вже хотіла йти до Вадима, як він сам вибіг до неї. Мама не звернула увагу на теплу зустріч друзів, бо ті навіть слова не вимо-вили один до одного. Просто стояли й очей не зводили: Таня з Вадима, а Вадим із Тані. – Може поснідаєш з нами? – Мама ніби навмисно втрутилась. – Я от щойно млинців насмажила. Будеш зі сметанкою чи з варенням?

Таня згадала про морозиво, яким вона не наситилися, і не змогла відмовитися від пропозиції Галини Степанівни.