Слава ЗСУ!

За столом, коли Таня сіла поряд з Вадимом, а не навпроти, не пожал-кувала. Бо коли почала відповідати на запитання мами про життя у столиці, так червоніла, що Вадимові було б не важко здогадатися від чого. Таке вже вигадувала, аж сама собі не вірила!

Але минулося. Як поснідали, діти помчали на вулицю. Мама значно полегшила Вадимові завдання, випитавши все у Тані сама, тому він одразу заговорив про себе і футбол.

Таня з усіх сил намагалася проявляти інтерес до розповіді Вадима. А потім відволіклася: згадала що залишила в одному домі, що на неї чекає в іншому... а ще, як їй було добре вдома у Вадима, тобто у Галини Степанівни. Вона, здається, вперше відчула, що таке материнська турбота... любов.

І нехай не від власної матері Таня дізналася про ці відчуття, але ж тепер вона знає яке на дотик материнське тепло!!! І знає, що лише мати може обій-няти і своїми обіймами затулити всі проблеми, зупинити усі сльози, захисти-ти від усього світу.

І вона тепер це знає...

А можливо вона і раніше щось подібне відчувала. Так, зовсім нещо-давно – на лавці біля школи... Тоді вона помітила ніжність в очах учительки. Але що ця ніжність означала, вона, на жаль, і не здогадувалася.

Таня полинула далі за своїми думками. Її очам відкрилася істина, неспростовна правда життя – до неї з материнською турботою ставилися всі матусі. Усі... окрім рідної.

Усвідомити це Тані було важко, але необхідно. Її погляд заблукав всередині серед болючих роздумів, і, щоб визволити його, Таня озирнулася навкруг у пошуках об’єкта, на якому можна було б зосередити увагу. Ним виявився хлопчина, який ішов назустріч, посміхався і, ніби вітаючись, весело махав рукою.

— Привіт, Ростику! – Вигукнув Вадим, коли хлопець підійшов зовсім близько. Коли він помітив, що Таня промовчала, згадав, – Ви ж ще не знайо-мі! Таню, це Ростик Тобілевський. Пам’ятаєш, я про нього писав? А це Таня – моя подруга. – Вадим додав, звертаючись до Ростика.