Слава ЗСУ!

Миттєва адаптувальна здатність ще змалечку була характерна Тетяні. І навіть якщо умови існування надзвичайно складні, вона і до них звикне, під-лаштується під будь-яку ситуацію. Тому зараз, перебуваючи у клітці матери-ної байдужості, Таня вважала, що і тут їй зручно. Поволі здатність пристосо-вуватися вибудувала в середині Тетянки тверду оболонку, яка закривала від неї зовнішній світ і не впускала його у внутрішній. І справді, так було зручно. Ця оболонка дозволяла Тані не тільки нічого не відчувати, але й нікому не показувати, що вона нічого не відчуває.

Навіть коли хлопці (Вадим проводжав Таню разом з Ростиком) хвилину бігли за її вагоном, вона анічогісінько не відчувала. Просто спостерігала, як їхня безглузда біганина перетворювалася у не менш безглузде змагання. Але коли вона остаточно визначилася з винагородою для переможця, зрозуміла: певний сенс у цій боротьбі все ж таки є.

Про переможця Таня не раз згадувала, залишаючись на самоті. Такі думки її навіть розважали. Добре було пофантазувати: а що якби Вадим, а можливо Ростик... От коли вона повернеться! І раптом рожеві мрії блідли, розсіювалися від подиху холодного вітру, який виникав з самої пащі реаль-ності, – а коли ж вона повернеться? Після народження братика Таня почала усвідомлювати, що тепер її життя тут. Бо хто ж, як не вона, робитиме усе те, що вона робила? А ще зноситиме з третього поверху візочок й дві години гулятиме з дитиною, поки Світлана спокійненько спатиме.

Звісно ж тільки Тані було до снаги впоратися з конструкцією вдвічі більшою за неї. А потім, як тільки Свєта спуститься з синочком й покладе його до візочка, рушити на прогулянку, дотримуючись усіх інструкцій мачухи.

— Зараз я тебе дожену!!!

Поряд з Танею пробігло хлоп’я на кілька років молодше за неї й погналося у невідомому напрямку. Просто Таня й знати не хотіла, куди він біжить... Здогадалася, що грає зі своєю подружкою. Так само, як колись вона грала з Вадимом. Таня спробувала відігнати ностальгію й зосередитися на братику, але не змогла, бо навколо десятки дітлахів бігали, грали та весело галасували, нагадуючи про їхні з Вадимом забави. Колись удвох вони по півдня вигадували все нові й нові розваги – і навіть стрибали в резиночки. Хоч для цього Тані довго доводилося його вмовляти, ще й шукати необхід-ний стовбець, який би замінив третього. Одним словом: їм завжди було весело разом.