Слава ЗСУ!

Не дивувалася лише Тетянка. Вона стояла біля сітки, притуливши до неї маленькі пальчики, й спостерігала за Вадимом. Саме для неї розігрува-лася вистава одного актора – непереможного, неперевершеного, незрівнян-ного героя. Помітивши, що Таня не зводить з нього очей, Вадим вирішив продемонструвати їй одразу всі свої переваги. Та він не знав, що вже просто не існує нічого такого, чим би міг її здивувати.

За доволі тривалий час їхньої дружби Тані вдалося відшукати усі позитивні та негативні риси характеру Вадима, який хоч тільки починав формуватися, але вже мав чітко накреслені шляхи свого розвитку. Прискіп-ливо вивчати його Таня почала з моменту знайомства. Так вже трапилося, що об’єктом її постійної уваги ще з дитинства став Вадим. І, як тоді здавалося, залишиться ним назавжди.

А потоваришували вони з першого ж дня, коли їх батьки завели разом у клас, випадково чи, можливо, навмисно посадили поряд за одну парту, й залишили серед незнайомих їм дітлахів. І тоді стало їм зрозуміло, що один одному вони не чужі, що серед величезного натовпу школярів їх двоє, що далі йти, долаючи перешкоди, легше разом.

І так от – разом – провели вони наступну перерву, наступний урок, наступний день, тиждень, місяць, рік. Завжди усюди їх бачили удвох. Де з’являвся Вадим, усі вже знали, що скоро з’явиться й Тетянка. Де мить тому пробігла Таня, там і Вадим незабаром пролітав, шукаючи свою подругу.

Увагу кожного привертала до себе ця парочка. Вчителька жартувала: “Вас і водою не розлити!”. Особливо дивувалися цьому хлопчаки, компанією яких Вадим відверто легковажив, коли усі прямували додому після уроків гуртом, а він рушав з місця лише тоді, як до нього підходила Тетяна. Їй також було непереливки. Однокласниці заздрили: тихенько щось там шепотіли за її спиною, а інколи якась могла й пожартувати, мовляв, знову Танька зі своїм женихом кудись потяглася. От, здавалося б, малі діти, а пальця в рот не клади. Однокласники ж до Тані навіть не підходили: знали, що Вадиму це могло б не сподобатися.