Слава ЗСУ!

Що зазвичай роблять у таких випадках маленькі дівчатка? От і Таня схопила з підлоги якогось зошита, вирвала кілька листочків й знайденою біля ноги ручкою почала писати:

“Вибач! Вибач, Вадиме, що так довго не писала. А ще більше вибач, що цього робити не хотіла. Думала, так буде краще для нас двох – припинити... ні – вбити нашу дружбу. Бо, можливо, ми більше ніколи не побачимося.”

А далі просто вже не змогла стримувати сліз, які душили її зсередини. Відкинула листа, й закрила очі руками.

Стіни її кімнати всотували біль, розпач, втрату. А її схлипування скрізь лягали порохом, назавжди залишаючи згадку про нього, як невід’ємну частину її життя.

Нехай лише б згадку...

Таня виплакалася. Відчула полегшення. Підняла свого листа й порвала, підняла Вадимового – порвала. Назад дороги вже немає.

Вміння приймати остаточні рішення стало визначальним у її долі. Все ж Таня дуже шкодувала, що не тільки на свою долю вона впливала такими рішеннями. Бо ж не можна так от жити і ніколи нікого не впускати у зону свого існування. Таки хтось потрапить...

А ще у своїх рішеннях Таня була послідовна. Тому і наступні листи Вадима, які приходили один за одним, вимагаючи відповіді, вона рвала, різала, спалювала.

Частина 2

За крок до ненависті

РОЗДІЛ І

З початком дев’ятого року навчання у школі з’являться думки про майбутнє:

Чи може закінчити її та й кудись поступити?

А куди саме?

Ким стати?

Ким бути все життя?

А може відкласти такі роздуми ще на два роки?

Але в долі Вадима Кóмиша усе давно вже було вирішено. Єдино можливим шляхом для нього був футбол. І не тому, що йому дуже кортіло важко тренуватися для того, щоб ганяти полем м’яча. А тому, що робити нічого іншого він не хотів. Зрозуміло, такий вибір аж ніяк не обмежував можливості розвитку. Тобто в тридцять три, а в кращому випадку аж у тридцять п’ять можна буде подумати про не менш футбольну кар’єру тренера, селектора та навіть диктора. Але з футболу ні на крок!