Слава ЗСУ!

І це був свідомий вибір. Крім того виступи за шкільну збірну дали результат, Вадим вже кілька разів зіграв за міську команду в турнірі області. А згодом, може, й в основу візьмуть.

Яке там навчання, освіта, університети?.. Тут і в школу з’являтися не хочеться. Але інколи так приємно прийти, закинути під парту сумку з формою, щоб усі бачили – у нього після уроків тренування, а потім, розвалившись на стільчику, мирно чекати завершення тих уроків.

Але сьогодні день видався не схожим на сотні попередніх. Тільки-но Вадим зайшов у клас, як його зустріли чутки, чи то пак: ще неперевірена інформація, одним словом – до їхнього класу мала прийти новенька.

Вадим закинув сумку й пішов у глиб скупчення дівчат, щоб дізнатися найменші дрібниці про ту новеньку: хто така, звідки приїхала. Та як виявилося, ніхто нічого не знає.

Але ж на першому уроці вона має з’явитися, тоді й розвідає усе сам. Бо ж саме біля нього єдине вільне місце у класі, – до речі, за чотири роки, відколи поїхала Таня, воно таким і залишалося – і сяде вона поряд із ним. Вперше за довгий час хтось займе місце його подружки Тетянки...

Довго за це Вадим картати себе не міг – такий інтерес в нього розбудила поява новенької!

І вже коли не вистачало сил чекати, до класу зайшов директор, а за ним і новенька.

— Доброго дня! – Почав він. – Відтепер з вами вчитиметься ваша нова, тобто стара-нова однокласниця – Таня Фадєєва.

“Стара-нова... – про що це він?” – Вадим напружував пам’ять, та безуспішно.

Він думав, згадував, а Таня поволі наближалася до його парти.

— Привіт, Вадиме. – Прошепотіла вона, сівши поряд. А коли розгледіла в його очах: “це ж та сама Таня!!!”, вирішила більше нічого не казати.

Вона навіть не поверталася в його бік, щоб раптом ще чогось не розгледіти. Минуло ж стільки часу... А, може, нічого й не змінилося?..