Слава ЗСУ!

А, може, усе змінилося так кардинально, що... Та ж ні... Сумка під партою підказала: в житі Вадима змін відбулося не багато.

Як завжди футбол, поле, м’яч. Як завжди серед усього цього місця для неї... ще треба пошукати. Але ж за партою чомусь знайшлося?..

Поглинена такими думками вона віднаходила все нові й нові запитання і жодних відповідей. А ще якесь там сьоме чуття підказувало, що Вадим перебуває у такому ж стані.

Насправді, вона й не здогадувалася про ті почуття, які так різко змінили собою інтерес та цікавість Вадима. Всередині нього мело, гуло й з корінням виривало звичні точки опори. Бо ж вона тут, зовсім поряд, але як звернутися до неї, сказати щось, запитати чому...

А тих “чому” за чотири роки накопичилося достатньо. Прокричати б їх усіх що є сили, щоб зрозуміла й відчула те ж саме, коли він залишився сам на сам із ними. Відчула б, як душать вони, затискаючи, мов лещата, марні спроби знайти хоч якесь пояснення. Відчула б, як вони, лізучи звідусіль, обмежують кількість таких спроб і породжують відчуття безсилля й безвиході.

Все ж краще мовчати. Просто дивитись на неї й мовчати. Тож Вадим не смів відвести від неї очей і не смів промовити до неї ні слова.

Дивився, розглядав її уважненько – вона ж так змінилася! Від тієї одинадцятирічної подружки його дитинства “залишилися” хіба лише очі: такі ж бездонні, великі, блакитні. А решта вабило до себе молодістю, свіжістю, пружністю. Вабило... зваблювало...

Вільна від будь-якого контролю, Таня стала втіленням самої свободи – розкута, смілива, впевнена у собі, та настільки, що ніколи не підміняла самовпевненістю цю впевненість у собі.

Виразний та одночасно ніжний макіяж, крикливий та одночасно стриманий стиль одягу, а головне русяве коротко стрижене волосся, не дозволяли їй загубитися серед маси дівчаток одноліток. Але змушувало зникнути, змарніти, розвіятися усе навколишнє, що могло завадити Вадимові дивитися на неї, споглядати її, як картину, милуватися нею, немов творінням вищих сил.