Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Футбольний роман

З тієї миті стало набагато легше жити обом. Згадали, що один одному вони не чужі, що серед величезного натовпу людей їх двоє, що далі йти, долаючи перешкоди, легше разом.

Такий “несподіваний” розвиток подій, несказанно радував Таню. І хоч їй доводилося й далі брехати, робити це тепер стало значно легше. Зникло те мерзенне відчуття, що вона одна. Бо ж поряд було надійне плече коханого, його підтримка, яку він не свідомо, але регулярно їй надавав.

Вперше за все життя вона відчула себе захищеною. Відчула: що частиночку своїх обов’язків може перекласти на Вадима; що може поклада-тися не лише на саму себе, а ще й на Вадима, що Вадим їй завжди у всьому допоможе, а вона також намагатиметься допомагати йому.



РОЗДІЛ ІІ

До цього дня Вадим готував Таню заздалегідь. Та так заінтригував, що вона навіть вийшла раніше зранку, щоб пошвидше зустрітися із ним, перш ніж піти в школу.

Натомість їй довелося довше на нього чекати. Він і зазвичай не дуже поспішає до школи, а в такий день тим більше!

Тож Таня вже й пританцьовувати почала від холоду – хоч зима вже й поволі закінчувалася, та весна все ніяк не починалася. Бо сонцю не вдавалося розтопити залишки снігу, що вже й брудом припав, а танути не збирався. Та попри це, воно світило якось яскравіше. І саме тому вселяв надію на переміни.

— Я чомусь сподівалася: ти прийдеш раніше. – Таня дочекалася, коли Вадим підійде достатньо близько, й одразу виказала йому своє невдоволення.

— Чесно, я намагався... але батько затримав. – Вадимові здавалося, що згадування батька завжди й в усьому його виправдовує. І Таня це чудово мала розуміти: знала ж, які в них близькі стосунки. Вадим ні в чому ніколи не міг (і не смів) відмовити батькові. Як не як – єдиний син, на якого покладалися усі надії та сподівання.

— Можемо йти? – Таня щойно вимовила запитання, навіть не зачекавши на відповідь, одразу рушила.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!