Слава ЗСУ!

Виникло лише дві ще й малоймовірні версії. Але, якби одна з них таки справдилася, Таня менше здивувалася б, ніж коли побачила до болі знайомі русяві кучері, що міцно тулилися до чола вродливого парубка. Біля якого, уп’явшись обома руками, чомусь йшла... ні, – наступала суперниця.

І це ще не всі почуття, що враз відродилися, а деякі й вперше виникли, в душі Тані. А поки вона оволодівала ними усіма, Ростик вже встиг приві-татися.

— ...А це моя дівчина Саша.

— Привіт. Ну, про Таню я тобі розповідав.

— Так. Розповідав. – Ростик в задумі розтягував кожну літеру своєї відповіді, не відводячи погляд від Тані, тобто від її очей. Ні, в очі він їй не дивився – дивився на них.

І добре, що Вадимові не вдалося розчути ноток замилування, що якось випадково залунали в голосі його друга. І добре, що їх розчула Таня. Перша зустріч з Ростиком багато обіцяла, однак лише у разі перемоги найсильнішої, найсильнішого – найсильніших.

Нарешті тверезо оцінивши свої переваги над конкуренткою, Таня заспокоїлася... й змилувалася над нею. Якби вона поставилася до неї з упе-редженням, була б це справжня боротьба? Ворогів треба тримати близько – ближче, ніж друзів.

Щоб все спокійно обговорити, Ростик запропонував посидіти в якомусь кафе. Але Вадим, щоб розмову не почула Таня, запропонував спочатку про-гулятися. І коли хлопці рушили вперед удвох, дівчата зрозуміли, що також мають скористатися нагодою і поспілкуватися.

Пішли вони, зрозуміло, на головний атракціон міста – Високий Замок. І поки піднімалися, Таня з Сашею встигли вже багато про що погомоніти, тому подальші теми вигадували як могли.

— В тебе, до речі, дуже гарне ім’я – Олександра. – Несподівано почала Таня. – Мені воно колись дуже подобалося. І якщо чесно, я навіть хотіла, щоб мене так само звали.

— Так само як мене? Ти хотіла бути мною? – Саша як могла намага-лася своїм запитанням надати невимушеності та розважливості. Мабуть, про щось таки здогадалася.