Слава ЗСУ!

А от турецьких вболівальників Вадим міг розрізнити серед тисячі інших з заплющеними очима, лише за шумом, який вони створюють в про-цесі вболівання Але потім все ж хотілося їх розплющити, щоб подивитися, як всією своєю масою вони пробиваються до самісінького поля, і при цьому ніяка огорожа не здатна їх втримати.

Про італійську методику вболівання, коли футбол існує лише як привід для розбірок між тіфозі, Вадимові було цікаво послухати, а от дивитися на це... просто неможливо.

В розпал чергового такого матчу з роботи повернулася Таня.

— Що дивишся? Як завжди футбол. Ти, мабуть, зголоднів? То я на кухню.

Знаючи вдачу Тані, Вадим ніколи не намагався перервати її монолог. Просто дозволяв їй створювати видимість того, що її, справді, щось цікавить. Важливо було потім показати їй, що усе, чим займалася вона протягом дня, для нього становить найбільший інтерес. Окрім того, що треба про все її розпитати, ще й потім слухняно вислухати. На що у нього запасів слухня-ності не завжди вистачало.

— Як день? Що робила?

— Я ж не буду тобі кричати з кухні. Йди до мене!

Така розмова повторювалася щовечора. На щастя, поки боліла нога Ва-дим сміливо міг їй відмовляти. І цього б вечора відмовив з радістю та раптом згадав, що Таня ось уже цілий місяць працює на ринку, а він і не здогаду-ється, чим вона торгує.

Пересуваючись вздовж стіни, Вадим поволі наблизився до кухні. Такі зусилля докладав, бо сподівався, вечеря вже в процесі приготування. А коли зайшов, побачив посеред кухні три величезні сумки, а Таня старанного гри-мить старими чайниками, щоб їх якнайбільше поставити на плиту.

Не знаючи, що в сумках, Вадим кипів разом із водою в чайниках. Три сумки – Таня одна.

— Тобі хто допоміг їх принести?! – нарешті Вадим запитав з погано приховуваними в голосі ревнощами.