Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Футбольний роман

— Та вони легкі. В них штучні квіти.

Думки про залицяльника, коханця, конкурента враз зникли. А завдання виконано. Тепер він знає: вона торгує квітами. Готовий вже повертатися назад на диван, Вадим поцікавився так задля того, щоб просто поцікавитися.

— Що ти будеш робити?

— Відпарювати їх. Вони ще нові, – Таня дістала кілька букетиків з сумки. – Бачиш, листочки, бутони зім’яті, а від пару вони розправляються. Хочеш мені допомогти?

— В мене нога. – Вадим знав, що все цим і закінчиться, тому мав готову відповідь. Таня теж знала, що почує саме таку відповідь.

— Ну, хоч посидь зі мною, поговоримо.

— Мені важко. Нога болить. Я краще ляжу.

Проведений час з Танею, коли в неї поганий настрій, здавався Вадимові найгіршою каторгою. Тому завжди її старанно уникав. Каторги, чи Тані сам поки не розумів.

Ніяк не міг він зрозуміти ще й те, що поволі відстань між ними все зростала і зростала. А її відчайдушні спроби заманити його на кухню для розмови, були, насправді, спробами вберегти стосунки від руїни.

Хоч зруйнувати усе вщент вона й сама була б не проти. Добираючись ще затемна на базар в інше місто, чи село, в дорозі Таня мала достатньо часу, щоб подумати. Інколи вдивляючись в темряву, сподівалася побачити щось, що дало б надію. Хоча б здалеку побачити силует, обриси Ростика...

А потім хтось з продавців, з якими їхала в машині, пропонував трішки зігрітися. Вибираючи між кавою та горілкою, Таня чомусь обирала каву. Гір-кий присмак повертав здатність мислити, а не вигадувати те, чого насправді не існує. Може, колись вони і загравали. Але ж у неї є Вадим, а у Ростика – Саша.

І це замкнене коло, чи звичка? І треба його розірвати, чи далі миритися з таким станом речей? Знову і знову Таня заплутувалася в таких роздумах, аж поки діставалася базару.

Та ввечері все мало здатність повторюватися у такій самій послідов-ності. Тільки вже кава не гріла.

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!