Слава ЗСУ!

Як не дивно, останнім часом Вадимові було не до футболу. Бавлячись в детектива, шкода, що в дилетанта, він забув і про м’яч, і про поле. От зраділа б Таня (!), тобто за інших обставин її це дуже порадувало б.

Нагода для Вадима випала непогана. Навіть не на зовсім тверезу голову він чудово все усвідомлював. То ж і рішення було прийнято одразу.

— Я прийду.

— Тоді до завтра, малий.

Вперше Вадим прокинувся не з думками про план “за будь-яку ціну дізнатися, що у Тані з Ростиком”. Просто прокинувся, а після розминки пішов на стадіон побігати, ще й м’яча прихопив.

Так почалася чергова футбольна смуга в його житті.

Вадим знав, що після тривалого відлежування на дивані, перше тре-нування не дасться йому легко. Але ж не настільки!

На стадіоні він зустрів знайомих з місцевої команди, але бігати з ними не став. Сам помаленьку, непоспішаючи – врешті-решт давно цього не робив. Звикши працювати ногами, Вадим пішов до знайомих на поле, які розми-налися перед матчем.

— А ти швидко відновився!

— Хотілося по-швидше повернутися на поле. – Вадим сам собі не повірив, коли таке сказав. Згадав, як лежачи на дивані саме цьго і хотів. Зрештою, а чим би він іще займався, як не футболом.

— Гратимеш з нами?

— Мені б ще відпрацювати удари... на точність, на силу. Я ж взагалі до м’яча не торкався.

Хтось з хлопців почув у Вадимових словах, прохання й приєднався до нього. Почали з коротких передач.

До початку матчу Вадим почувався готовим до бою, але вже після п’ятнадцяти хвилин гри від оборони, де йому як опорному півзахиснику довелося напружуватися значно більше, ніж іншим гравцям, був знесилений настільки, що й не помітив, як нападник прокинув повз нього собі на хід м’яч, а далі забив гол.

— Це тільке перше твоє тренування. Нічого. – Хтось намагався під-бадьорити Вадима, коли той нарешті зрозумів, що сталося.