Слава ЗСУ!

Ці сили були втілені у тривалі тренування, що затягувалися ледь не до сутінків. Вадим не залишав у спокої м’яча, поки той не залітав далеко з-за меж штрафного майданчика точно у верхню дев’ятку воріт. Колись не одно-му воротарю він так закидав за комірець.

Інколи вже збираючись йти, він згадував славнозвісний фінт, коли нападник, щоб обдурити кіпера пробиває м’ячем по перекладині, той відби-вається і летить назад, а потім залишається лише загнати його в порожні ворота. Хоч Вадим опорний півзахисник і до штрафного підходить частіше за стандартів, ніж в розпал атаки, але навчитися робити таке завжди хотів. Нераз виходило, та йому здавалося, що це випадковість. Нераз не виходило, і він знав, що цю закономірність можна змінити!

Вже незабаром Вадим повернув колишню форму, йому частіше пропо-нували зіграти то за одну, то за іншу команду. І хоч його не задовільняв факт, що він грав там, де наливали, все ж не полишав надії, що десь таки закрі-питься в основі.

З головою поринувши у футбол, Вадим ніби випадково знову згадав про Таню та Ростика. Він же так і не довідався що у них і як. То ж він знову запланував навідатися в гості, з метою остаточно розколоти Ростика.

Коли приїхав, нікого вдома не застав. Колись та мають вони поверну-тися, і Вадим надумав дочекатися Сашу та Ростика в найближчому кафе. Та коли зайшов, одразу ж натрапив на Сашу.

— Вадиме, а що ти тут робиш? – Саша навіть не намагалася приховати, що було приємно вражена такою несподіваною зустріччю з Вадимом. Але він відреагував стримано.

— А Ростик з тобою?

— Тόбі? А... ти, мабуть, нічого не знаєш.

— Чого саме?

— Давай сядемо, щось замовимо міцненьке. Так інформація краще сприйматиметься.

Вадим вже кілька разів натякнув, щоб Саша вже нарешті сказаа, що саме він не знає, та поки на столі не з’явилися чарки та замовлене міцненьке, вона не наважилася заговорити про те, чого він не знав. Нарешті Вадим пе-рехилив перші п’ятдесят, і Саша почала.