Слава ЗСУ!

Тόбі з тренувальної бази повертався якнайшвидше додому, бо там на нього чекала Таня. Все та ж незалежна, самодостатня, сильна, але така ніжна, м’яка та тепла в його обіймах. І щоб знову відчути тепло, щоб відчувати його ще раз і ще раз, щоб відчувати його вічно, він поспішав, поспішав до неї.

Раніше Тόбі тільки здогадувався, яка людина повинна бути поряд із ним, щоб він міг назвати її своєю другою половинкою, а тепер був упевне-ний, Таня – дві третіх його. І не тому, що весь вільний від футболу час він присвячував їй. А тому, що все, що він робив у житті, на полі та поза ним – усе робив для неї. Решти – однієї третьої – йому цілком вистачало на те, щоб зранку прокинутися, помитися, поголитися, поїхати на тренування чи на гру, а ввечері знову повернутися до Тані.

А більше і не треба. Хоч інколи він замислювався: чому її життя стало для нього значною складовою його самого, а вона таки змогла залишитися незалежною та самодостатньою; чому він проживає два життя одночасно, а вона так і залишилася ніби осторонь усього того, що стосується його життя... Хоч який розпач викликали такі думки, Тόбі не міг усвідомити, що насправді їх спричиняло.

Та як знову бачив її за переглядом телесеріалу, коли саме транслювали матч, відчував той самий розпач. А ще Таня так жодного разу і не прийшла на його гру. Як же йому хотілося знати, що навіть тоді вона поряд. І вже збирався змиритися із тим, до того ж вона завжди боялася за нього, аби нічого з ним не трапилося, наприклад, травма... А тут повернувся він додому, а вона...

— Тань, ти знаєш я скоро на матч до Львова поїду?

— Знаю.

— Знаєш? Звідки? – Тόбі готувався до того, що Таня його зараз приєм-но вразить.

— В новиних повідомляли про кубок України. Ви маєте грати з якось там командою з другого дивізіону.

— Ти спортивні новини почала дивитися?