Слава ЗСУ!

Але Вадим щодо цього мав іншу думку. Усвідомлюючи, що він, як опорний хавбек, в разі помилки захисника може врятувати свою команду від голу, ніколи не применшував значення себе ж самого на полі. До того ж не раз він помічав, що його шкільна команда просто не уявляє без нього свою лінію оборони. І коли він починає зміщуватися на фланг, відчуває якусь безпорадність, а інколи і паніку решти гравців, тоді повертається у центр. Здається, якби він взагалі не виходив на поле, гра його команди розладналася б, як годинниковий механізм, і м’ячі посипалися б у ворота, як із рогу достатку. Так, футбол – командна гра, але кожний у ній грає головну роль.

Наступного дня Вадим зовсім забув про матч, побачений на передодні. Навіть однокласники, які голосно обговорювали гольові моменти та найяск-равіші епізоди, не змогли нагадати Вадимові ані про чемпіонів, ані про срібних призерів. Зранку його голова була зайнята пошуками: спочатку відповіді на запитання, чому Таня не почекала на нього, щоб разом піти до школи (вони ж і туди завжди ходили удвох), а потім самої Тані. Вадим зайшов у клас, глянув на їхню парту, але там Тетянку не застав. Він вже подумав, що її взагалі сьогодні в школі не буде, та підскочила однокласниця Даринка.

— А Танька он де! – пропищала, вказуючи на першу парту.

І справді, Таня сиділа поряд із Артемом, сусід якого захворів і до школи не ходив уже тиждень. Вона уважно слухала те, що їй картаво розповідав Артемко, і навіть не зауважила появи Вадима. Той стояв просто перед нею, чекаючи поки вона підведе очі й гляне на нього. Але Таня ніби й не помічала.

Нарешті Вадим не стерпів, але щось сказати так і не наважився. Різко розвернувся й попрямував до своєї (їхньої разом із Тетянкою) парти. Всівся, злісно тріпнув свій рюкзак, розстібнув, і повитягав необхідні книжку, зошит і пенал, щораз голосніше грюкаючи ними об парту. Однак і цього разу йому не вдалося привернути увагу Тані. Лише вчительки... Вона за хвилину до дзвінка прийшла до класу. Галас вмить припинився, а стукіт Вадима залунав ще голосніше. Вчителька вже хотіла зробити зауваження, але помітила відсутність біля Вадима Тані, а потім її присутність біля Артема, і так замис-лилася над їхнім несподіваним розладом, що навіть забула чого прийшла раніше. Вона ще з першого класу пам’ятала цю парочку, і за чотири роки не пам’ятала жодного випадку, коли б побачила їх окремо – не разом.