Слава ЗСУ!

Іноді саме досвідчені футболісти нехтують думкою лікарів, мовляв, сам чудово знає, що його організмові потрібно. А тут, зрозуміло, молодий, амбітний – треба всього спробувати. Таня поволі розчаровувалася. Щось таки відштовхнуло від чергового футболіста в її житті. І, здається, футбол, тут ні до чого.

Бо ж її стосунки з обома колишніми починалися ще десь з дитинства, вона знала їх все життя, і так тепер важко впустити в це життя іншу – чужу – людину, яку заново треба пізнавати, перед якою самій треба розкриватися. А вона щойно все в собі позачиняла! І ключі забула у Тόбі, – мабуть, дуже поспішала.

Таня тільки зараз згадала про ті ключі, бо самій хотілося вірити, що залишила усе в минулому. Вона відклала почуття в сторону, але не далеко, так щоб бачити, знати: вони досі є; вже нічого не планувала, як могло б скластись у них далі; і почала жити іншим – старим – життям, де знову немає його... його темла, підтримки.

Але за першої ж спроби відірватись від споглядання цих почуттів, згадала про ключі. Хоч таке її знайомство не було найкращим варіантом для новим стосунків, але розпочати їх вона все рівно була не готова. І не тому, що почуття до Тόбі були занадто сильними, і не тому, що впускати когось, крім нього, в своє життя вона не хотіла, і не тому... Хоч ні, саме тому.

Засумнівалася в правдивості слів подруги про те, що “все залишилося в минулому”, й Саша. Помітила, як після розмови на балконі з новим знайо-мим Таня жодного разу не зреагувала на його жарт, а потім і зовсім відсіла. Саша здогадувалася, що Таня капризна, перебірлива, вимоглива, але, щоб отак напоказ виставляти усі свої недоліки, такого і подумати про неї не могла.

— Тань, а що він тобі такого наговорив на балконі? – наступного дня Саша вирішила усе розвідати.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти вчора весь вечір за живіт трималася від його жартів, а коли повернулася з балкону, ніби жодного вже не розуміла.