Слава ЗСУ!

Стосунки з Вадимом ніколи не були ідеальними, але сам він завжди міг зрозуміти навіть те, чого Таня пояснити б не змогла. Можливо, часу багато вже минуло... А термін придатності його розумінню ще не збіг.

На це дуже сподівалася Таня, коли ще здалеку помітила біля під'їзду знайоме авто. Коли ж Саша побачила Вадима, почала активно розробляти план дій.

— Тань, швиденько пройдемо повз – він і вийти не встигне.

— А, може, мені з ним поговорити? Спокійно все пояснити...

— Впевнена? Мені здається, віне сюди не для того приїхав, щоб його спокійно відшили.

— Я спробую.

— Як знаєш – це твій колишній.

Коли вони підійшли ближче до під'їзду, Саша відступила до самих дверей, а Таня попрямувала до машини. Вадим, бачачи, що Таня сідати і не збирається, вийшов.

Саша вже думала поспостерігає, як цивілізовані люди мирно доходять згоди в якомусь непорозумінні, та ледь встигла зреагувати, коли Вадим від-чинив дверцята й силоміць почав запихати Таню в авто.

— Відпусти її, Вадиме! Чи ти з глузду з'їхав!!! Відпусти, кажу тобі.

Саша так відчайдушно відвойовувала подругу, що лише потім помітила два зламаних нігтя. Боляче, та не шкода – на роботі все рівно не дозволяли навіть таких коротеньких, які вона пообламувала в нерівному бою.

Вдома Таня також оглянула синці, які з'явилися, мабуть, від великої Вадимової любові, та ще не заспокоївшись, не відновивши нормального дихання, дістала цигарки.

— Саш, а що він збирався зі мною робити? Прив'язав би до батареї? Чи він думав, що силою витисне з мене почуття. Ні, він, мабуть, саме так і думав. Дивись, як постарався. – Таня обережненько торкнулась розчервоні-лого зап'ястя. – Так болить.

— Може, льоду прикласти? – Саша сама розхвилювалась не на жарт, навіть не гнала Таню до вікна. Вона ж так тремтить, що годі рівно всидіти на підвіконні.

— Та нічого – перейде. Треба звикати. Тепер він спокою мені не дасть.