Слава ЗСУ!

Частина 2

Між минулим і майбутнім

РОЗДІЛ І

Після рокового візиту Вадима до Тані часу минуло небагато – приблизно місяць – небагато, але достатньо, щоб Таня почала нервово згадувати число, точну дату, коли саме це сталося. Поки вона не поспішала з висновками – може, все через стрес, і з подругою не спішила ділитися, знала, що та скаже: “Треба зробити тест. Так спокійніше буде.”

Таня ж сподівалася, що все добре, і що Вадим не міг з нею так вчинити. Бо... Як не намагалася Таня аргументувати свої надії, жодних переконливих аргументів не знаходила. Чому б Вадимові не скористатися єдиною можли-вістю її повернути, ще на таку кількість градусів, щоб назавжди узалежнити від себе? Та хіба ж він міг гарантувати те, що Таня піде до нього з дитиною? А що ж іще їй залишається в такому випадку робити!

Саме це її лякало найбільше. Можливо, зараз для і ненайкращий час, щоб народжувати... Все якось несподівано, ще й не так, як хотілось би – не у шлюбі, навіть не в любові. Але найгірше те, що їй таки доведеться погоди-тися на помилку – створення подібної до власної сім'ї, де поняття “сімейного щастя” зруйноване ще в самому зародку, де кожен шукатиме цього щастя на стороні, де дитина здається зайвою, непотрібною, тобто і є помилкою.

Лише ця думка викликала у Тані цілу низку почуттів із градацією від болю до розпачу. І хотілося комусь усе розповісти, щоб підтримали, допо-могли, а ще дуже хотілося плакати. Зрозуміло, коли Саша побачила сльози в очах подруги, розпитала що до чого й пішла в аптеку.

Вже за п'ять хвилин Саша повернулася. Таня не плакала, а ридала так, що у схлипуванні можна було розчути глибину її страждань. Саша намага-лася зберігати спокій, а головне намагалася змусити Таню таки перевірити, чи має вона підстави для таких плачів.

Саша чекала результат, Таня ж, повернувшись назад у ліжко, продов-жувала плакати. Потім Саша сіла поряд і тихенько так сказала.