Слава ЗСУ!

— Тань, не плач. Тільки одна. – У відповідь жодної реакції. Таня не зупинилась, навпаки – почала плакати якось по-іншому. – Я тобі чай зроблю, з липою, заспокійливий.

Саша прямувала на кухню, коли почула, що хтось стукає у двері, і якось автоматично, навіть не замислившись, можливо це Вадим, відчинила. З виразу обличчя Саші гість зрозумів, що він невчасно.

— Ні, ні. Заходь. Йдем на кухню. Костик, тобі каву?

— Чай. Якщо можна, зелений. А що у вас тут сталося? – Таке питання викликали, мабуть, схлипування Тані, які вже стихали, але їх ще можна було почути.

— Та це так... Все вже нормально.

Саша запарювала липовий та зелений чай, одночасно переконувала Костю, що можна не звертати увагу на плач у сусідній кімнаті. А коли роз-вернулася до нього із чаєм, на кухні Кості не було. Здогадавшись де він, Саша поспішила його звідти вигнати. Але коли зайшла до кімнати, побачи-ла, як Таня спокійненько пригорнулась до Кості, який сидів поряд і щось їй шепотів.

Коли Таня заснула, Костя прийшов на кухню, де сама не своя чекала на його повернення Саша. Її розлютило не те, що він раптом пішов до Тані, а те, що пішов без дозволу.

— Тобі треба було туди заходити? – Тихенько, але від того не менш грізно, до нього звернулась Саша.

— Саш, ну чого ти? Вона ж заснула.

— А ти їй там колискову співав?

— Я просто знаю, як можна заспокоїти ... В мене сестричка молодша.

— Потім сам їй поясниш, як я могла тебе пустити до неї.

— Та тут нічого страшного немає.

— Я запам'ятаю цю фразу. Скажу її, коли Таня зранку запитає, чому ти до неї поперся.

Зранку Таня в пошуках подруги пішла на кухню, а ще почула, що там на кухні готується щось смачненьке, тому туди й пішла. Мовчки зайшла, сіла на підвіконня і закурила. А потім, ніби випадково згадавши свій сон, сказала.

— Саш, а мені сьогодні Тόбі наснився. Прийшов до мене, обійняв, і так тихо-тихо – я навіть не чула, а серцем відчувала – прошепотів: “Не плач. Я поряд. Я з тобою...” Мене аж зацікавило, як він зреагував би на все це. Як думаєш, він би розізлився?