Слава ЗСУ!

— Ти поки нічого кримінального не зробила...

— Не знаю в мене таке відчуття, що я перед ним завинила... А він такий добрий до мене – прийшов навіть у сні заспокоїв.

— Тань, до тебе вчора таки приходили... Але не Ростик.

— А хто ж?

— Костя... – Саша повідомила це обережненько, в той час як Таня сама злякалась.

— І ти так спокійно це кажеш? Я думала, ти все ж таки будеш з ним зустрічатися.

— В тебе така бурхлива фантазія. Не дивно, що таке сниться. Він взагалі мене дратує. Чого пішов до тебе? Чи йому хтось дозволяв?

— Та нічого страшного. Мене це навпаки дивує. Зазвичай хлопці бояться емоцій дівчат.

— Ви що – домовились вчора мене розіграти? – Саша почула знайому фразу й не одразу здогадалась в чому тут справа. – Тань, а пам'ятаєш, ти питала, чи він мені подобається? А не тому, що він тобі самій... А?

— Яка різниця – йому ж подобаєшся ти?

— Ну, я не знаю. Він же тебе вчора побіг заспокоювати.

— То ти все ж таки ревнуєш? – Таня старанно уникала прямих відпо-відей. Але Саша була як ніхто прямолінійна.

— Не вигадуй. Роби з ним все, що хочеш.

— Я ще маю подумати, чого хочу.

Тані, й справді, було про що подумати. Ще вчора вона оплакувала своє зруйноване життя, а тут одразу ж взялася вимріювати стосунки з новим хлоп-цем! Тόбі це точно б не сподобалося.

Чому його думка її цікавить, Таня й сама не розуміла. Вона б так зважала на неї, коли тікала з Дніпропетровська! Ніби мало залишила загадок своєю втечею, щоб він шукав їх самотужки; зрештою ніби зараз він міг якось довідатися про Вадима, чи про Костю; ніби їй таки доведеться коли-небудь постати перед ним, як на суді, та зізнатися в усіх злочинах проти свого кохання.

А можливо, десь підсвідомо вона знала, що от-от знову поїде до нього.