Слава ЗСУ!

– Над чим задумалась? – запитав збоку Ерік, помітивши її незграбний трюк із салатом.

Вільма поправила біле волосся і серветкою витерла рукав.

– Та от, сьогодні мені випала честь на засіданні почати з "ключа", а що говорити, поняття не маю. Вже стільки всього перебрала в голові, а нічого вартісного нема.

– Ну я маю для тебе є хорошу новину.

– Яку?

– Саме сьогодні до нас прибуває новий учасник, стажер, священник зі Східної Європи і одразу ж приступає до засідань, які ми проводимо кожного дня. От якраз він і потрапить на наше зібрання, тому  я подумав, що це непогана ідея дати йому слово, так щоб ми могли його почути і візуально познайомитись.

– Тобто він би виступив із "ключем" на початку?

– Так, сказав би кілька слів – і тобі б не треба було думати.

– То може, я порозмовляю з ним перед зустріччю і розкажу, що до чого?

– Було б добре, тільки будь чемною, а то я тебе знаю – гарного чоловіка повз себе не пропустиш.

– Не вигадуй, я порядна жінка з добрими манерами.

– А ось і він, ходімо, я тебе познайомлю.

– Доброго дня, Вінсенте, ви вже встигли розпакуватись і облаштуватись у своїй кімнаті?

– Добридень. У мене зі собою не так вже й багато речей, щоб довго розпаковуватись, я звик до компактності, тому швидко впорався.

– Дозвольте вас представити та познайомити з асистентом нашого інституту. Це – Вільма, вона вам розповість про розклад зустрічей, і загалом введе в курс справ.

– Дуже приємно, Вінсент.

– Почнімо з найнегайнішого – через годину ми зберемось для доповіді професора Матсона, і він розповідатиме про роль комп’ютерих ігор в навчальному процесі, думаю, вам буде цікаво це послухати, самі розумієте – тема контроверсійна і доволі таки провокативна.

– Не відмовлюсь від нагоди послухати цю доповідь. Для цього я і приїхав, щоб максимально почерпнути ідей.

– Єдине що є такий невеличкий нюанс, перед кожним засіданням, хтось із учасників говорить невеличку промову, буквально на дві-три хвилини, і вона повинна стосуватись освіти. Ми її називаємо "ключом", тому що кожного разу нею відривається засідання. Тож ми порадились і вирішили, що буде непогано запропонувати вам сказати декілька слів, так ми всі і познайомимось з вами. Прошу це не сприймати як щось обов’язкове, просто пропозиція.

– На загал я не не проти, але що саме маю сказати?

– Все що хочете, але не більше трьох хвилин – це в нас як ритуал вже, кількарічна традиція. Родзинка в тому, що ніхто не знає, що це буде за промова і в якому стилі.

– Добре, скажу, дякую за можливість так одразу засвітитись перед вченим товариством.

– Та нема за що. Ходімо, я вам усе покажу. Ось тут наша бібліотека, прошу заходити. Все автоматизовано, комп’ютерний відділ, книги можна брати із собою, вони автоматично відмічаються в каталозі, коли ви виходите з ними. Можна тут і працювати, завжди панує абсолютна тиша. Ерік казав мені, що ви священик, чи не так?

– Ну наче так, але не зовсім. Я був монахом, священиком, але залишив монастир і не виконую жодних ритуальних практик.

– Вибачте мою цікавість, але чому так?

– Став невіруючим і тому це все перетворилось на безсенсовний церемоніал. Для чого практикувати те, у що не віриш?

– І це правда. То, виявляється, у нас є спільна топ-тема для обговорення, бо я вже роками ставлю собі питання щодо віри, релігії і ніяк не можу дійти для себе якихось чітких висновків. Допоможете?

– Ну якщо ви просите, то чому б і ні, залюбки допоможу.

– Ось тут в нас конференц-зал, а одночасно і кінотеатр, кожної п’ятниці о восьмій демонструється фільм, оригінальний, не масово-попсовий, тільки останнім часом артхаусу багато. А яка ціль стажування?