Слава ЗСУ!

Матсон продовжував розкривати особливості впровадження системи ігор в навчальний процес для укріплення навиків командної взаємодії, але Вінсент відключився  і мріяв про ідеальне життя з Танею: про те, як вона народить дитину і він стане для цієї дитини батьком, як разом вони їздитимуть на пікніки, в аквапарк, спускатимуться по водяних гірках, зимою кататимуться на лижах та ліпитимуть разом величезного сніговика-тата, сніговичку-маму та сніговичка-синочка. Але скільки ще треба зробити для досягнення цієї мрії, вилікувати Таню, повернутись в Україну, треба щоб Таня народила дитину, яку, як вона каже, ненавидить. І Танина хвороба – невиліковна, і невідомо що станеньться за тих три місяця поки він тут в Швеції, і як дитина народиться, адже її мама якийсь час провисіла у зашморгу, чи народиться вона здоровою, чи після кільканадцяти років не захворіє, як і її мама... Багато всього недоброго зароїлось в його голові, але він і не планував відступати, чомусь вірив, що все налагодиться і вони будуть щасливими.

– Я вважаю, – знову увімкнувся для Вінсента голос Матсона, – що попередні спроби впровадження навчальних ігор зазнали невдач через те, що вони створювались саме як навчальні і початково не передбачали розваг, а лише навчання. А моя ідея полягає в тому, щоб це було цікаво і весело, приносило велике задоволення. Щоб людина вивчила фізику і отримала силу-силенну задоволення, щоб їй хотілось сидіти за цією грою дома, в транспорті. Тому тут важливу роль відіграє залучення психологів, менеджерів, 3-D модельєрів із комерційних структур. Візуалізація гри, її стратегічність повинні бути тісно переплетені зі знаннями. І це частково  постає проблемою, тому що консерватори вважають навчальний процес серйозною справою, а не розважальною, і все що приносить радість, не може мати стосунку до освіти. Також часто закидають, що студенти, які грають гру, не можуть потім підтвердити здобуті в грі знання. І це лише частково правда, тому що суттю навчання не є здобування знань і їх накопичення, а гнучкість і вміння працювати в різних умовах, зокрема, в команді. Ось я вам наведу список цілей, яких добиваються в наших школах: «1. Наполегливість 2. Витримка та стійкість 3. Слухання з розумінням та вміння співпереживати 4. Гнучкість 5. Самореалізація 6. Прагнення акуратності та точності 7. Допитливість, прагнення пізнати суть речей та явищ 8. Застосування старих знань до нових ситуацій 10. Цілісність сприйняття всіма чуттями – зором, дотиком, нюхом, слухом. 11.Творчість, уява, інноваційність 13. Ризикованість із відповідальністю 14. Почуття гумору 15. Незалежне мислення  16. Відкритість до можливостей та світу»

Хіба накопичення знаннь тут в пріоритеті? Саме навики, які потрібні людині для якісного існування в суспільстві і можна розвинути за допомогою гри. Цікаво, що ми це визнаємо щодо малих дітей і з таким великим сумнівом застосовуємо до дорослих.

Останній перелік властивостей зацікавив Вінсента і він його ретельно записав. Справді гідні досягнення цілі і суттєво відрізняються від пострадянських методик, де накопичення знань має очевидну перевагу.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Павло, крім своєї основної роботи, став постійним працівником доброчинної їдальні  і навіть зробив певний поступ – подружився з колективом, відвідувачами, залучив потенційних спонсорів, а найголовніше – відчув внутрішнє полегшення, тому що його праця приносила користь тим, хто потребував її найбільше, а очікував найменше. Особливо подружився він з трьома дітками, в яких була лише мати, а батько десь пиячив. Матері після тривалих скандалів довелось його прогнати. Старшу дівчинку років дванадцяти звали Леся, а молодших шести і семи років – Михайло та Степан. Вони зовнішньо майже не відрізнялись від інших діток, але досить було лише поговорити з ними, одразу ставало зрозуміло, що їх оточує гнітюча бідність, і не лише матеріальна, але й духовна. І саме вона ставить життєві перешкоди, які часто дорослим можуть видаватися дріб’язковими, а дітям запам’ятовуються та закарбовуються на все життя. Насмішки однокласників через відсутність канапок на перерві, через один і той самий одяг через день, протерті штани, зашморгані портфелі. Скупий раціон, в основному з пісних супів, що скоріше нагадують  воду в акваріумі, ніж поживну консистенцію із багатим вмістом білків, яких так потребують діти, що ростуть. Також їхнє  життя наповнювалось пустими балачками, культом телевізора, гральними автоматами, безкоштовними їдальнями та секонд-хендами. Павло, зацікавившись дітьми, мав можливість поспостерігати  за ними і  за якийсь час прийняв рішення подбати про цю сім’ю, бо розумів, бо саме від належного виховання залежить майбутнє цих дітей. Найперше слід було змінити середовище, тому що місце, де вони проживали, було не найблагополучнішим, і діти, що бавились в тому ж подвір’ї, швидко ділились між собою знаннями та навиками.  Ці знання не мали жодного відношення до конструктивного поступу, лише руйнували позитивне сприйняття світу. Михайло та Степан вже пробували курити і знали всі можливі нецензурні слова, а Леся почерпнула мудрості від сусідських тіточок, яких всі називали «мочалками», бо ті, в основному, заробляли прибиранням офісних приміщень, і була свято переконана, що сенс життя полягає в грошовитому заміжжі і ні в чому іншому змісту нема. Павло переконав їхню маму, пані Галину, що буде краще здавати їхню квартиру, а самим винаймати з більшою площею і в іншому районі. Різницю в ціні він був готовий покрити з власної кишені. Також домовився про переведення в гімназію, де сам колись вчився. Навчання там було дуже інтенсивним, багато гуртків, спортивна активність – це все б мало сприяти зміні життя трьох непосид. І основне – середовище сприятливе для розвитку позитивного і нівелює схильності, що руйнують особистість. Звичайно, на цьому його місія не закінчувалася, бо мав би проконтролювати все від а до я – відвідуваність, успішність, навики. Тому майже через день навідувався до них в гості і проводив там вечори, допомагаючи розв’язувати складні для малих математичні завдання, вчити англійську чи просто ставити якусь домашню виставу. На вихідні він водив їх в музеї і розказував про історію цивілізації, культури та мистецтва. І щоб не задуже завантажувати знаннями, додавав розваг, але лише корисних, наприклад, аквапарк чи пластівські походи на природу. Діти зайняли особливе місце в його житті і причина цього полягала в розумінні, що він скоро сам стане батьком, навіть за таких дивних обставин. Оце розуміння підсвідомо штовхало, щоб якнайбільше залучитись до дитячого світу, скуштувати потенційне майбутнє, яке на нього чекає. І чим більше часу він проводив з тими малими, тим більше хотів стати зразковим татом для своєї дитини. Це відчуття його умиротворювало, віддаляло від суєти, робило життя постійним та значимим, чого не було перед тим.