Слава ЗСУ!

Отут у нас – навчальні лабораторії та цехи, діти багато працюють руками, як це не дивно в наш час інформаційних технологій. Більшість речей, які вони використовують в побуті, роблять самі і це привчає їх до ідеї, що ми є творцями свого світу, а не купуємо все готове в супермаркеті. Ніякої споживчої культури. Консумеризм – це хвороба двадцять першого століття. Ще наші батьки змагались за ідеї, ходили на демонстрації, закидували яйцями радянське посольство, а тепер молодь, підчеплена на гачок, закинутий ідолами матеріалізму, живе наступним поколінням продуктів: «Новий айфон! Новий джілет! Давайте вишикуємось в чергу, щоб першими придбати цяцьку!» Масова споживацька параноя. Наші діти стануть у майбутньому творцями світу, передовими економістами, лікарями, інженерами, агрономами, а не просто споглядачами та споживачами. Зрозуміло,  що завдання з віком ускладнюються: якщо в садку ти зробив вітрячок, то в школі вже потрібно зробити вітряк, який від вітру живитиме кілька будиночків-макетів. Бачите ось тут прототип міста, що живиться від енергії, генерованої вітром.

Сестра увімкнула фен, і повітря, що виходило з нього, закрутило вітряком – у вікнах маленьких будиночків засвітило світло.

– Роблять також човни, літаки, велосипеди і багато іншого, –продовжила розповідь сестра. – До речі, нещодавно приїжджали хлопці з програми "Mith Busters", робили майстер-клас по човнах. Уявляєте, повноцінний човен можна зробити з липкої стрічки. Я б вам, звичайно, показала більше всього тут, але часу обмаль. Назагал в нас більше тридцяти різних гуртків – танцювальних, спортивних, мистецьких, музичних, з них обов’язковим є лише соціальний, тобто соціальна служба, де всі діти допомагають в безплатних їдальнях, збирають одяг, продукти.

– Ідемо далі. Наш спорткомплекс – завдяки приватним спонсорам ми закупили найновіше обладнання, також в нас дуже кваліфіковані працівники, тому що спорту ми приділяємо особливу увагу і це стосується не лише здоров’я.

– Що ви маєте на увазі? – не втримався від запитання Ерік.

– Спорт, змагання вчать людину бути наполегливою, іти через поразки до перемоги і водночас – працювати в команді. Ці методики також закладені в наш тренувальний процес. Ось імітація скелі, тут вчать основ альпінізму, чим не школа життя? Далі іде басейн, тут грають у водне поло та інші командні ігри. Плавання – обов’язкова дисципліна, нема дискусії. Без води нема життя!

Ось і наші класи. Багато технологічних новинок впроваджено в цьому класі – три інтерактивні дошки і роботизована конструкторська ділянка. Але з свого досвіду я вам скажу, що це не головне. До речі, в нас нема традиційного шкільного розташування парт та стільців. Як правило, учні сидять колом, також збоку є дивани, на них також можна сидіти. Знаєте, після стількох годин сидіння на твердик кріслах наука в голову зовсім не лізе. Під час занять можна попити води, походити. Школа – це не концтабір, життя ж не припиняється в ній, правда? Колись бачила фотографію радянської школи. Це була знимка останнього дня занять і діти бігли на літні канікули. Більшого щастя, ніж на обличчях тих дітлахів, я ніколи не бачила. Таке враження, що їх там справді мучили, як у концтаборі. Вони бігли, розмахаючи руками та підкидаючи сумки вгору. Мабуть, кричали "Ура, ура, свобода!". У нас такого нема, тому що учні люблять школу і хочуть сюди приходити. Є  навіть випадки, що хворі діти вдають здорових, аби лиш взяти участь в шкільному житті. Бо тут справді добре і тебе тут люблять, тут ти в безпеці, тут весело. І пам’ятаємо: якщо дитина щаслива, все інше дається легко. Добре, а тепер можна перейти до питань.