Слава ЗСУ!

– Тобто я би мала простити Павлові, щоб стати щасливою?

– Так, без цього кроку твоє щастя буде штучним, просякнуте дьогтем.

– Поїхали додому! Ти добре казав – приємно і легко бути здоровим. І чому я раніше не слухала тебе?

--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Після повернення Таня багато роздумувала про природу прощення і дійшла висновку, що думати про прощення не є виходом, потрібно це зробити – взяти і простити, обняти Павла і почати все спочатку. Вона запросила його до себе в гості, разом з малим Георгієм. Коли вони прийшли, просто з порогу кинулась до них і обійняла, рясні сльози лились з її очей, Павло також плакав. І разом з ними нічого не розуміючи плакав Георгій.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------

Увечері вона зустрілась з Вінсентом.

– Я простила Павлові, ми поговорили з ним. Це було таке полегшення на душі. І... коли я відчула це полегшення, то одразу повернулись мої попередні відчуття до нього, я відчула, що все ще люблю його. І я йому сказала про це. Виявилось, що він також мене любить. Знаю, що ти також любиш мене, але знаю також, що ти хочеш, аби я була щасливою, тому відпустиш мене до Павла. Правда, відпустиш? Ти зробив для мене більше, ніж всі люди разом взяті, але я ніколи не відчувала до тебе кохання, я люблю тебе, але як брата, як найкращого друга. Павло ж, виявляється, далі живе в моєму серці.

– Мені треба побути самому, вибач, – сказав Вінсент і швидко вийшов. Настав і його час думати про прощення.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

У двері кабінету постукали.

– Заходьте!

Увійшов невисокого зросту чоловік із портфелем під рукою.

– Добрий день!

«Добрий день - я олень», – подумав про себе Вінсент.

– Сідайте. Будете каву чи, може, чай?

– Ні, дякую.

 – Розповідайте, що і як.

Чоловік сидів не рухаючись та не відкриваючи рота. Вінсент почав розглядати його з голови до п’ят. Чорне рідке волосся викривало залисини, які світились сіро-білими плямами, які контрастували з кольором волосся. Колись у Вінсента був чорний кіт, який любив ходити на гульки і тоді не показувався вдома зо три дні. І одного разу після батальних битв під вікнами багатоповерхівки він прийшов домів весь поранений та обдертий. З внутрішньої сторони задньої лапи у нього була біла пляма  голої шкіри – хтось повністю видер звідти хутро. За три дні пляма потемніла і віддавала синявою. Йому здалось, що у кота почалась гангрена і не хотів, щоб бідолаха мучився. Тому однозначно рішив змилосердитись над його стражданнями та усипити. Відвіз в ветеринарну клініку, розповів лікареві все від початку до кінця. Лікар оглянув кота та попросив його погладити оте посиніле місце. Він навідріз відмовився – не любив торкатись до всіляких болячок, особливо в тварин.

–              Ні, ви не бійтесь, це безпечно, – запевнив його лікар.

Вінсент доторкнувся до місця, де б мала бути гангрена і відчув дрібнесенький пушок.

– То в нього так нерівномірно шерсть відростає, – пояснив лікар. – От вам і здалось, що нога посиніла, чорний на білому часто віддає синявою.

         Отак і зараз голова чоловіка, що сидить перед ним, нагадує відростаючу шерсть того кота. Залисини віддають синявою. Обличчя пооране дрібними кратерами, що де-не-де ще діють та набирають усередині червоно-білої лави, яка мала би в невдовзі вибухнути. Бісять ці перезрілі прищі, бісять своєю напруженістю, своїм виблискуванням. Якщо хоча б легенько натиснути, то б чвиркнули б на три метри. Таке дітям не можна показувати, бо отримають переляк на все життя. Чоловік далі мовчав і як риба на суходолі, час від часу відкривав рота.