Слава ЗСУ!

Розпростерся на сіні, закинувши руки за шию, за мить над ним нависла захекана псиськова голова. Пес нюхнув Вінсентового носа, лизьнув і побіг  далі.

Учора Вінсент розмовляв з ігуменом: він нарешті наважився сказати про те, що хоче покинути монастир. Настоятель не здивувався, бо за останній рік пішло вже п’ятеро монахів – не кожен витримує і не кожному це підходить. Це не дев’яності роки, коли монастирі були забиті вщент і покликань не бракувало. Все змінилося, і тепер новіціат – то одиниці, з яких залишиться ще менше. Настоятель вже здогадувався з Вінсентової відсутності на богослуженнях, що щось пішло не так.

На зустрічі  із цікавості ігумен запитав:

– Я знаю що причин є безліч, дрібних та великих, але що є головною причиною, Вінсенте?

Він опустив свої окуляри майже на кінчик носа, так, наче вони йому й не були потрібні, і вичікувально дивився на Вінсента.

– Правду кажучи, я зневірився у всьому, – сказав Вінсент з викликом.

– У чому всьому? – ще нижче опустив окуляри ігумен.

– У вас, у Церкві, в правдах віри. Мені набридло слизьке релігійне лицемірство, рубрикальні жести, сотеріологічні псевдозасоби. Як це легко робити велику справу – взяв та й помолився за когось, а воно ж нічого нікому не допомагає, нікого не врятує. Тільки дурите людей, щоб вони відчули полегшання. Уся ця структура штучна, вигадана, монаше життя вигадане, нема тут ніякої посвяти, бо нема кому посвячуватись, – вже майже викрикав Вінсент.

– Як нема кому посвячуватись? Ти що – і в Бога не віриш вже?! – спитав ігумен, ще більше округливши очі, що так само заглядали поверх запітнілих скелець.

– Ні, не вірю, – промовив Вінсент і змовк – злякався своїх слів, бо вперше не подумки, а насправді виголосив заяву відступництва. Оприлюднення отакого внутрішнього переконання було для нього переламним кроком.

Раптово запалла тиша промовляла голосніше, ніж крик – бо стократ підсилила наче застиглу в повітрі попередню фразу.

Аж тепер ігумен насправді здивувався – безліч різних пояснень він вислухав, але атеїзм ієромонаха трапився йому вперше в практиці.

– Чому ти мені нічого раніше не казав? Я міг би провадити з тобою більше духовних бесід чи домовитись про реколекції.

– Знаєте, скільки я цих реколекцій переслухав, та й сам провів? І не знайшлось ані найменшого аргументу на доказ існування Бога, структури Церкви, ієрархії, правд віри, – усе впевненіше  відстоював Вінсент своє відступництво.

– Я взагалі не розумію –хіба для тебе сама природа, все, що оточує нас, кожна жива істота не є доказом існування Бога? Це ж очевидно! Хіба я повинен тобі це пояснювати?!

– Ні, я не відчуваю його ніде, бачу листочки, бачу що хитаються, і знаю, що то повітряні потоки рухають ними, банальна фізика за п’ятий клас. Де тут Бог?

Настоятель стояв спантеличений, і не знав, що сказати. За мить призадуми продовжив.

– У всьому є першопричина, навіть у фізичних законів, у нашої планети, адже нема нічого безконечного, звідкись це все почалося, хтось же дав поштовх і надалі підтримує світовий порядок?

.– А хто дав Богові поштовх?

– Бог існує вічно, без початку і кінця. Він – Альфа і Омега.

– Ви вправно самі себе заперечуєте. Логіку вчили? Ви сказали, що все має початок, а потім: Бог без початку і кінця. Якщо все – то все, без винятків. «Магазин відкритий весь тиждень, окрім понеділка, суботи та неділі. Яка  тоді логіка у вислові: «весь тиждень»? Я з таким самим успіхом скажу, що Всесвіт безконечний, нічого не зміниться. Спробуйте заперечити. Всесвіт безконечний, а все, що в ньому є, має початок, отак. Ну от, ви так часто про Бога згадуєте, а коли-небудь відчували його присутність, не таку накручену, а реальну, фізичну? Він коли-небудь хоч словом відповів вам на молитву? Бо якщо ви з ним говорите і не чуєте відповіді – то це монолог і говорите самі з собою.