Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гіркий солод

– Та ви не соромтеся, сідайте, – припрошував він скромну молодицю, яка стояла мов укопана.

– Я вас слухаю уважно, – додав, закочуючи довгі рукави підрясника.

– Отче, в мене така проблема, навіть не знаю, як сказати…

Від власних слів вона вся враз стиснулася, руки на колінах міцно переплелись у цільний вузол. Її нижня губа задрижала – і з мокрих очей викотилась велика повна сльоза, що немов горошина, скотилась донизу і впала на груди.

– Одним словом, мій чоловік б’є мене, – продовжила вона після короткої паузи.

Отець  Вінсент не озвався й словом, бо знав: усе, що потрібно людям – то бути вислуханими. І вміння безмовно слухати виробилось на рівні звички. Після сказаних слів їй наче трохи відлягло, руки поклала рівно на коліна і випустила подих.

– Ось бачите, слід він синяка, – сказала вона, підтягуючи рукав блузи вгору – великий зелено-жовтий слід підковою розходився по руці. – То він так мене минулого тижня. Наступила чергова мовчазна пауза .

– Я не маю слів, щоб вам передати, – крізь сльози продовжила жінка, її рот вигнувся дугою, ніздрі втяглися, все обличчя почервоніло.

 – Я не можу так далі, вже нема сил, нема волі жити,– заскиглила вона.

– Заспокойтеся, все буде добре, – сказав Вінсент, підсуваючи жінці склянку води.

Вона взяла склянку в руки, але не пила, лише  міцно стисла, аж побіліли пальці, так,  ніби боялась її втратити.

– Але я вам скажу більше: я знаю, що то не по-божому, але мені подобається, мені подобається, що він мене б’є, – тут вже сльози зарясніли зливою, скочуючись одна по одній шляхом, прокладеним першою сльозою і падали в ту склянку, що вона тримала в руках.

– Я і плачу не від болю, а від того, що це все неправильно, що я мазохістка нещасна. Я пішла проти тих законів Божих, що дані нам зверху, я пішла проти таїнства шлюбу, проти присяги, що ми любитимемо один одного, поки смерть не розлучить нас. І не любимо, не бережемо кохання, а тлумимось. Я виконаю все, що ви мені скажете, і навіть готова лікуватись від отого садомазо.

Отцеві стало нарешті цікаво, бо вперше серед тих всіх тривіальних справ, надибав щось незвичне. Він перестав непорушно вдивлятися в своє червоне взуття і підвівши голову, глянув на її аж фіолетове набрякле обличчя.

– Розкажіть мені детальніше, – попросив він спокійним врівноваженим голосом.

– Розумієте, в мені за тиждень назбирується купа поганої енергії: на роботі сіпають, шеф до мене чіпляється, пожирає очима безперестанку, тільки те й роблю, що всілякими силами уникаю його, по тих маршрутках купа хворих на голову, на базарі шахрують, треба переважувати, сваритись, якісь заздрісники, обмовники, встряєш з ними в сварки, навколо конфлікти. За кілька днів стаєш такою накрученою, як та пружина – що більше її  стискають, то більше вона назбирує сили, щоб вдарити. І в кінці тижня я вже не маю сили стримувати себе – і розкручую ту пружину на чоловікові, дошкуляю йому за кожну дрібницю – то шкарпетки валяються, то одяг порозкидуваний, то грошей не приносить. Постійно і незмінно я доводжу його до точки кипіння, а він терпить, поки може, а потім як не зірветься, скрутить мені руки і до землі, луп-луп! Лупасить зі всієї сили, навалившись і притиснувши коліном. Я стогну, видираюсь, але чую, що стає легше на душі. Потім він набирає відро холодної води, ставить біля мене, вже сумирної, хапає за волосся і пхає голову повністю у воду, через кілька секунд витягує і знову пхає. Я задихаюсь, хапаю руками за його ноги, нігтями впиваюсь в м'язи, рву одяг. Він міцно тримає мою голову, різко витягує, так, що бризки летять по цілій кімнаті, і кричить "Ну що, досить тобі вже, сука?".  Я ж відчуваю, що переродилась, стала новою та очищеною людиною із першим ковтком повітря. Ота водна купіль із крижаною водою відкриває мені очі до нового життя. Все повністю стирається з пам’яті, весь негатив вивітрюється, з’являється така легкість, виростають крила, розум просвітлюється. Весь бруд залишається у воді, вся нечисть стікає в каналізацію. Ах, як добре тоді робиться, як ясно. Але чоловікові в цьому полегшенні я не можу зізнатись, і вдаю до смерті ображену. Знаю, отче, що хвора на цілу голову, – стрепенулась вона – ще й чоловіка долучаю до цієї хвороби, бо він в мене такий гарний та сумирний, а я його так сіпаю. Потім я бачу, як йому шкода за зроблене, як той негатив перейшов на нього, як його совість мучить, бо ж розуміє, бідолашний, що то недобре жінку бити. Отче, скажіть, чи то великий гріх і порадьте шось. Найбільше мені його шкода, бо сам того не розуміючи, стає жертвою моєї скривленої психіки.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!