Слава ЗСУ!

– Так, мені це дуже подобається, я відчуваю, що проникаю в голови чоловіків... – сказала вона і раптово замовкла.

– Отож я підсумую. Оголеність на показ –  це форма образного одягу, спосіб поширитись у світі і заявити про себе, самореалізуватись і нічого сороміцького тут нема.

– Але я нещодавно слухала проповідь, де священик говорив про інтимність тіла, що передбачає вузьке коло споглядання, а саме між чоловіком та дружиною. Що ви скажете?

– Це лише суспільні обмеження, нічого більше. Колись взагалі не можна було й клаптика тіла показати, крім обличчя, навіть руку чи плече, це все було гріховним та ховалось за шарами тканин, зараз же вісімдесят відсотків тіла напоказ – і ніхто нічого страшного в цьому не вбачає. Суть насправді не в оголеності полягає, а в можливості фантазувати, просторі для уяви, тому що це головний чинник – відкритий простір для додумування. Люди живуть не реальністю, а мріями, і дати їм можливість мріяти – це ключовий фактор.

– Тобто дати людині реальність і забрати світ мрій означатиме кінець?

– Абсолютно точний висновок. Ми могли б іще поговорити, але як на мене, то перший раз і так був достатньо вичерпним. Бережіть себе, – на прощання сказав Вінсент.

Молодиця залишила на столі невеликий пакунок, з якого визирав пахучий домашній сирник, і вийшла. Вінсент зручно вмостився в кріслі, виставивши ноги з червоними мештами на стіл, повернув голову до вікна й задумався. Який то різний той світ, і нема одного рецепта на всіх, нема ні правил, ні зразків. Витягнув з кишені складеного червоного ножа, розкрив його і відкраяв шматок сирника.

– Візьму в келію, а решту треба занести в трапезну.

------------------------------------------------------------------------------------------------------

Таня нервово вертілась у робочому кріслі зі сторони в сторону та інтенсивно набирала номер буківського інтернату. Сьогодні вони мали їхати туди з виступом та подарунками для дітей. Ніхто не відповідав. Треба набрати номер мобільного директора.

– Алло, доброго дня!  Це Таня з соціальної служби «Добре діло», ми з вами домовлялись про відвідини на четверту годину, чи все ще актуально, нічого не змінилось?

– Ні, все добре, чекатимемо вас.

– До зустрічі.

Треба ще до водія позвонити, чи він хоча б знає, куди їхати.

– Хлопці, допоможіть ще оці пакунки занести, – гукнула вона двом юнакам, що проходили повз відчинені двері її кабінету.

Вийшла з кімнати, щоб проконтролювати підготовку до поїздки. Робота кипіла – дівчата досортовували великі картонні ящики з подарунками. Збоку утворилась ціла стіна із коробок, які волонтери вже обгорнули подарунковим папером. Іншу стіну підпирали столи з шампунями, милом та зубною пастою. Попередньо діти з сиротинцю склали списки бажаних речей, і добродійники протягом місяця збирали шкарпетки, футбольні м’ячі, ляльки, конструктори та  чимало всього. Тому кожна коробка була підписана - ім’я, прізвище, клас. Її зацікавили подовгасті пакунки, що відрізнялись формою від інших.

– Іро, що в них?

– Самокати, троє хлопців замовило.

– Не забудьте повітряні кульки покласти кожному в ящик, нам їх спрезентували багато цього року, вистачить усім. А ще ось список для творчості – ватмани, фарби, пензлі, кольоровий папір,  клей ПВА, розмальовки, олівці, фломастери і кретки. Щоб нічого не забули. Якщо кладете – відразу викреслюйте.

У наступній кімнаті молодіжне товариство закінчувало репетицію вистави. Це була Біблійна історія про Ноя. Великий картонний ковчег плавав серед целофанових хвиль.