Слава ЗСУ!

За вікном виднілася чорна переорана на зиму земля з хвилястими, наче морські валуни, скибами, що набігали одна на одну. Придорожні хащі сплітали непрохідну павутину облетілого від листя гілля і лякали воронячим криком. Стерня перепліталася із вигорілими чорними плямами і високими мурашниками. Автобус з’їхав на сільську щебенево-болотяну дорогу, асфальт закінчився дуже раптово, і з’явились перші приземлисті сільські хати білого кольору. Зелено помальовані брами із минулорічними написами Андрія-2010, виказували, в якій хаті живе дівчина, до якої хтось залицяється. Двоногі ж лавки біля брами були ознакою старших людей, які любили посидіти неділею при дорозі на сторожі будинку і пообмовляти місцеву молодь. Скільки ж переслухали ті лавки: "В наші часи такого не було!", "Молодь вже не та!", "Знов тої хімії понакупляли - Соса-Соли", "Пройде і боского слова не скаже", "Ні добрий день, ні насерматри".

Загавкали собаки, одна наперед одну смикаючи за ланцюги. Більшість дворів нагадували хаотичний набір смітярки, із купами гною, курми що в ньому порпаються, заржавілими залишками тракторів, возів, сіна, алюмінієвих баняків для корму худоби, великими оранжевими гарбузами, частини яких роздзьобували гуси.  Непорушні елементи ландшафту такі як криниці були всюди зеленими. Серед деяких дворів із землі стирчали палки, на які були понавішувані молочні алюмінієві пушки. Деякі з пушок були жовтополиваними із яскравими квітами. Через подвіря проходили попідвішувані на тички чорні дроти, по яких бігала електрика в стайні та погреби. Люди, що порались по господарству, озирались на дорогу, щоб глянути, хто то їде. Ось жінка, що обкладала соломою капустяний кагат, на мить зупинилась, опустила в'язку соломи і поправила на голові хустку. Крикнула щось безпородному псові, він на мить вмовк і знову взявся гавкати, спираючись лапами на металевий паркан з білими ромашками. Жінка загнала його в буду і прикрила отвір погнутою мискою із залишками кукурудзяних качанів, що до того скубли качки. Тепер тільки злосні очі визирали з-за тої миски. Песьо не витримав ув'язнення, проштовхнувся лапами і рвонув надвір. Тонкий дріт, що кріпив ланцюг до буди, обірвався – і  пес, несподівано для себе побіг далі, ніж належалось. Забувши, що треба бути злим, він  проскочив через відкриту хвіртку, дорогою розганяючи курей. Обірваний ланцюг, що теліпався між лапами, не заважав йому насолоджуватись свободою.

Інтернат був у самому кінці села, аж за двома пагорбами, автобус почав підніматись вгору, зменшив швидкість і заревів на розбитій дорозі. На горбочку височіла церква, висока та гарна, огороджена металевим кованим парканом, а на дзвіниці похитувались від вітру мотузки, збоку стояв великий різьблений хрест, біля нього металева посудина на чотирьох ніжках, що в неї на Йордан набирали для посвячення воду. Святиня дисонувала з усім, що її оточувало – така чиста, доглянута, з охайно підстриженою травою та декоративними хвойними деревами. Поруч з церквою була помальована на рожево плебанія на три поверхи, пан отець якраз кудись поспішав, із єпітрахилем на шиї та хрестом у руці.

Повільно під’їхали до інтернату: брама не надто відрізнялася від сільських, привідхилена зелена фіртка із білою сіткою посередині запрошувала зайти, автобус ще раз смикнувся, пчихнув вихлопами і заглух в кількох метрів від брами. Водій ще думав завести і під’їхати, але Таня зупинила його, розуміючи, що то може забрати трохи часу – автобус все таки старенький. Кожен почав витягувати щось із багажника, ковчег у складеному вигляді нагадував літаючу тарілку, а діти повибігали із приміщення і з величезною цікавістю розглядали гостей. Таня попросила хлопців взяти важчі пакунки, сама ж оглядала, чи не забули чогось. Коли вони зайшли на подвір’я, то просто посередині побачили великий двоколісний причіп із гноєм, що визирав із заржавілих бортів. Збоку тулилися стайні та скирти соломи. Деякі копички нагадували надгризені мишами хлібини, і перекособочились у бік стаєнь. Один малий в безрозмірному турецькому светрі без упину смикав довжелезним гаком солому з великої діри в копиці.  Старші діти, вбрані в куфайки та гумаки, застигли, спершись на держаки вил і безмовно спостерігали за гостями на подвір’ї. Ті, що були при дверях, кинулися вперед і одразу просили показати, що їм привезли. Таню обліпило п’ятеро малих, вчепившись руками в куртку та спідницю.