Слава ЗСУ!

– Ну так уже й зігріваються, – перебила вона.

– Наведу тобі найелементарніший приклад, – продовжив він. – На дорозі за кермом жінка ніколи не пропустить, і навіть коли їде з другорядної смуги, завжди нагло лізе поперед тебе, ніби вона сама – центральна. Я часто пропускаю машини з другорядної і ніколи жодна жінка не подякувала, а мужики всі мигають світлом. Отак. Для жінки зробити чоловікові послугу – це вже альфонсність найвищого ступеню, а чоловік – раб чи слуга – то абсолютно нормально. От дивись, ще один тобі простенький приклад: чоловік б’є жінку – хто він в очах  суспільства? Деспот, нелюд. Жінка б’є чоловіка – значить, заслужив, або й взагалі – шмата, і викликає в оточуючих тільки сміх. Яка тут справедливість? Тож з отим рівноправ’ям нема в чоловіків прав взагалі. Де комітети захисту чоловіків від жінок? Де притулки від жіночих надуживань? Чому так все односторонньо? Чому при розлученні дітей жінці віддають, га?

– По перше, щодо воєн: то ви, чоловіки, самі їх починали, самі й помирали, –  вкинула слівце Таня, поки Павло переводив подих та формулював наступну думку.

– По друге, жінок на дорогах настільки мало, що судити з них про все жіноцтво – не надто об’єктивно. По третє, вас треба захищати самих від себе.

– Чоловіків народжується більше, – гнув своє Павло, притримуючись чіткої лінії патріархії і мало зважаючи на її заперечення. – От згадай програму «Магнолія ТВ» – дівчаток наодилось дванадцять,  а хлопчиків – шістнадцять, а після  п’ятдесятки їх, чоловіків, удвічі менше, отака то сильна половина людства. А вмирають – бо зношуються на важких роботах, будівництвах, заробітках, а ви сидите вдома та скаржитесь, що вас змусили дупу тримати в теплі.

– Ой, я така нещасна – забрали в мене права, сиджу тут у путах перед улюбленим серіалом з тарілкою пирогів у руках, хата гірше в’язниці, а він там на будівництві в двадцятиградусний мороз на екскаваторі насолоджується свободою, – драматизував Павло скрипливо-сопливим голосом комічність ситуації. – І ще у вас постійно голова болить. Якщо болить, то треба лікувати, а не канапки біля телевізора жувати.

– Бачу, жінки тобі десь дорогу перейшли, що ти маєш на них зуб. Надіюсь, я тут ні при чому. Дивись, чоловіки вмирають не тому, що важко працюють, а тому, що п’ють і без потреби наражають життя на небезпеку. Ти  тільки поглянь, як вони їздять на автівках – обганяють, підрізають, змагаються в швидкості. Жінки, може, і туплять на дорозі, але по дрібницях. Чоловічі хвороби – то насправді їхній вибір: пиятика, куриво, адреналін і бійки. Вам же самим не подобається вдома сидіти, бо ви завойовники, конквістадори, відкривачі нових земель чи, радше, нових жінок. Всілякі ваші дитячі суперечки за алкоголем до беззмістовних кровопролить призводять, то й війни не треба. У кожній газеті можна прочитати – випили і перерізали горлянки.

Оці гендерні суперечки вони провадили часто, але їй подобалось дискутувати, розминати звивини, добираючи аргументи, подобалось бачити його заповзятим та пристрасним. Деколи навмисно смикала за потрібні ниточки, щоб розпалити вогонь в горнилі, життя тоді вмить змінювалось, з’являлась якась драма, конфлікт. Все з такого нудного й одноманітного, ставало жагучим, непередбачуваним, ну майже, як в старих італійських фільмах: «Франческо, я тебе ненавиджу! – Маріє, і я тебе кохаю». Такий тип стосунків Таня називала "Fight and make love".

– Ми, чоловіки, можемо будь-який біль терпіти і скаржитись не будемо, а у вас навіть коли нічого не болить, то ви хнюкаєте і  м’явкаєте.

– Я не кітка, щоб м’явкати, – підколола Таня, придушуючи смішок.