Слава ЗСУ!

 Бабуся – також велика шанувальниця забобонів, але в неї трохи легший діагноз, ніж у мами, і більше їй прощається, все ж таки  вже 78. Себто, їй можна і посуд мити жирною марлею і підлогу витирати дідовими кальсонами, ну і звичайно за Литвина голосувати.

------------------------------------------------------------------------------

Наближався весільний день, Павла все більше гризла ота Танина недуга. Всі на нього давили чавильним пресом, особливо мама із масовими психозами. І Таня із видіннями та ступорами. З’являлось відчуття, що стелі в кімнатах опускаються і стіни звужуються. Він не міг спати ночами, і в уяві програвав можливі сценарії розвитку хвороби. А потім підуть діти, що буде з ними? Як він дітям даватиме раду із хворою жінкою? І чи не наробить вона лиха? Страшні сни йому снились. У них Таня виходила на дах багатоповерхівки серед зірково-молочної ночі і під срібним місячним світлом, босоніж, в нічній сорочці, із дитиною на руках ішла по зламу, наче казковий привид середньовічного замку. Напівпрозорі шати розвівались містичним вітром, наче творила крила позаду. Він біг за нею, спотикався, ранився об цвяхи ринв, але не встигав, бо вона доходила до краю і стрімко падала вниз, залишаючи по собі лише рвані клапті нічної сорочки на пруттях розкрячених антен. Цей сон повторювався найчастіше і відзначався реалістичними відчуттями, де піт і здиблене волосся супроводжували оту пекельну катавасію.

Ззовні він не виявляв свою тривогу і гідно виконував всі весільні зобов’язання, домовлявся, замовляв пляцки, музику і все інше. Але всередині це його дуже гнітило. В Інтернеті начитався страшних історій як міняються люди під впливом психічної хвороби, як стають соціально небезпечні, і починав боятися за своє життя. Відступати було нікуди, взагалі нікуди, але і зважитися на такий остаточний рішучий крок сили волі явно бракувало. Не знав, що робити, але ні з ким не хотів радитись, не хотів викривати свою боязнь. Тянув до останнього.

Таня в такій метушні і заклопотаності не помічала добре замаскованої Павлової тривоги, бігала на роботу і по весільних справах, на примірку плаття та пробну зачіску. Все трохи вибивалось із колії, бо хтось десь підводив – то з гостей дехто не зможе прийти, то в дружки прадід помер. Купа нюансів, що як сміття весною вилазило з-під білосніжної ковдри снігу. Не все так біло та пухнасто. Але завжди знаходились люди з досвідом, які вже організовували весілля і могли поділитись історіями про підводні камені. На роботі співробітниці Тані часто за кавою ділились дорогоцінним досвідом. Історії часами перебільшувались для драматизації, але за рівнем практичності були незамінними. Одна з подруг, Настя, сьогодні розказувала свою історію підготовки.

– З нами такий казус вийшов на весіллі. За клопотами та приготуваннями ніхто не подумав, де проходитиме наша перша шлюбна ніч. Готувалися ж до женячки, а не до того, що буде після неї. І коли ми, змучені, над ранок після посагу прийшли нарешті додому, виявилось, що в усіх кімнатах сплять цьоці, вуйки, сестри і брати, що приїхали з далеких сіл. Щастя, виручила друга дружка – відпустила нам свій будинок в Винниках, з якого ми декілька днів не виходили! Тільки шкурки з плодів кахання викидали через вікно.

– Що то за "шкурки"? – здивовано запитала Адріана.

– Анекдот є такий: молоді після женячки кілька днів не виходили з кімнати. Всі хвилювались і з-за дверей питали, чи нічого їм їсти не треба. А ті відповідали, що нічого не треба, бо вони "пожинають плоди кохання". Мама молодої тоді не стрималась і каже «Ви то собі поглинайте, тільки шкурок з тих плодів через вікна не кидайте, бо кури дусяться».