Слава ЗСУ!

– Давай вколемо її, треба взяти кров в неї.

І її ще більше затрусило в ліжку.

– Давай, коли, коли скоро, хутчіше.

У безсиллі вона знепритомніла.

Лікар Владислав стояв при ліжку Тані, склавши хрестоподібно на животі руки і дивився, як медсестра вводить заспокійливе. Його коричнева сорочка гармонійно вписувалась в загальний коричневосмугастий інтер’єр.

– Тимчасово ми її приспали, але що буде далі – ніхто не знає.

– Бідна дитина, скільки ще їй прийдеться намучитись. А я її з отакої знаю, – сказав медсестрі показуючи рукою при ліжку, – мацьопкою до мене приходила на обстеження. Така гарна лялька була, як намальвана, ну і зараз гарна. Правда, пострижена налисо. Рвала волосся на собі?

– Так, у неї ще купа заколок було всередині і так заплутано все, лаком скріплено, не хотіли заморочуватись і обстригли. Та ви й самі знаєте, що не дозволено з волоссям, ще педикульоз в цій палаті. Треба всіх, у кого волосся підросло, підстригти. Ота бабуся навідріз відмовляється, каже, що косу від дівування берегла.

Лікар майже не слухав її, все дивляючись в Танине бліде обличчя.

– Гени є генами і тут нічого не зробиш. Бідна мама. Ой натерпиться вона при старості. А я її ще так обнадіював, що все буде добре, що то можна проконтролювати, що хворобу можна зупинити. Якби знання, коли і як воно почнеться. Якби знав, де впадеш, то й соломки постелив би.

– А вона вже приходила?

– Хто?

– Танина мама.

– Так, приходила, але ми її поки що не пускаємо, щоб зміни та емоції не викликали наступних нападів. Можливо, через декілька днів, коли все втихомириться. Я ось тут розписав курс лікування. Буде отримувати інсулінокоматози, при такому складному стані чотирнадцять буде точно, а може, і більше, побачимо як вони їй, і електроконвульсивне лікування. Також прописав нейролептичні - аміназин, стелазин, трифтазин, галоперидол, лиоген, окремо і в комбінаціях.

-----------------------------------------------------------------------------------

Вінсент вже кілька днів намагався через телефон домовитись про відвідини Тані, але до неї нікого не пускали, навіть з найближчої родини. Сказали, що в складному стані, навіть маму не пускають. Але він мусить її побачити. Надто все пішло шкереберть, щоб відсиджуватись вдома. Та й не сидиться. Що ж робити?  «Здається, є ідея», – подумав він, поглядаючи на рясу, що висіла на вішаку в кутку кімнати.

Наступного дня він взяв баночку для оливопомазання, водичку, накинув єпітрахиль і подався в лікарню. На прохідній його пропустили, коли він сказав, що прийшов елеопомазати важкохворих.

– І підкажіть, в якій палаті я можу знайти Таню Засідач?

– Звідки я можу знати, де хто лежить? – обурився охоронець, стенаючи плечима. – Отам зліва ординаторська – запитаєте.

Таня була в лівому крилі, на другому поверсі, кімната 36.

Він пройшов через темний коридор і в сутінках нагледів кімнату 36. Відсунув застібку, скрипнув дверима і зайшов в середину.

Велика кімната була вщент заповнена  пацієнтами і серед багатьх ліжок лише одне залишилось вільне. Уважно роздивився кожного хворого. Вдалині лежала вона, його заповітна мрія. Підійшов ближче – і побачив її обличчя, вона спала. Руки й ноги були прив’язані широкими пасками до ліжка. Її дихання було глибоким та беззвучним.

Він підсунув стільчик і присів – лиса голова без пишного волосся робила її подібною на чоловіка, на шиї виднівся фіолетовий слід із подряпинами від мотузки, потріскані безколірні губи ледь привідкрились.

– Пити, – застонала вона.