Слава ЗСУ!

– Я буду робити те, що вона мені казала, мінятиму стиль свого існування. Тільки певні вчинки можуть змінити людину, тільки середовище, в якому ти живеш перемінює черству душу. До чого слова – вони лише лоскочуть почуття і без діл мертві. Піду в цю їдальню! – сказав уголос і швидко накинув на себе легку куртку. Надворі моросило, як це часто буває у Львові, а зараз дощ падає мало не щодня, як не вранці, то пообіді, як не пообіді, то ввечері. Часто і безперервно, лише переходячи у різні форми – мжичка, злива, помірний, різкий, вітряний, косий, їдкий, теплий. Сьогодні зранку він інтенсивно настукував по вікнах, створюючи лише йому зрозумілі ритми, тому і, мабуть, так хотілось спати під музику дощу. Тепер він переріс в дрібне, ледь помітне сіяння, тож можна іти без парасолі.

Зупинився біля Преображенки, бо тут завжди можна знайти клаптик паркувального місця. Зайшов у  темний коридор із обшарпаними стінами. Запах сечі і гнилизни вдарив в носа. Збоку кучкувались незрозумілі люди з візками, торбами, сувоями гофрованого картону та всілякого дрантя. З явною відразою проштовхнувся серед них в так звану безплатну харчевню.

– Ей фраєрок, рубля нє найдьотса? – спитав його хтось із сутінків.

Вдав, що не почув. Всередині було не так людно, як назовні, і набагато світліше, ніж в коридорі. Середнього віку жінка відсторонювала від столів особливо нетерплячих. Жебраки вже готувались присісти і вибирали найкращі місця, яких там, мабуть, і не було. Почергово харкали на підлогу.

– А ви, молодий чоловіче, що тут робите? Також прийшли на обід? Ну, нічого, всяке в житті буває. Під час кризи життя кидає згори вниз. «Покращення» наступає на нас всіх.

– Та я власне хотів би поговорити з кимось з керівництва, хочу допомогти вам, якщо це можливо.

– Допомога нам не завадить. Ось там, бачите такого високого чоловіка, пан Василь, він керує цим закладом, підходьте до нього.

Павло, минаючи лавки і столи, пройшов в глибину їдальні.

– Добрий день, ви – пан Василь?

– Так, я. Ви часом не з санепідемстанції?

– Ні, ні. Я хотів би допомагати вам, ну як волонтер, можливо, зайва пара рук вам не  згодиться? Вже давно збирався, а от тепер тільки наважився.

– Волонтери нам потрібні, просто зараз можна й братися до справи. Як тебе звати?

– Павло. Може всетаки вже з наступного разу почати? Введете мене вкурс справ.

– А що тут вводити? Ось імпровізована кухня, плити, баняки  – на перше, на друге – все підписано. Миски на салат, сковорідки. Всім цим у нас заправляє пані Оксана, ви вже її бачили, напевне. Ось зал, де всі обідають, запускаємо порційно, по п’ятнадцять людей, одні поїли, заходять наступні, кожному в дорогу пайку хліба. Весь посуд одноразовий  – скидаємо тут, в мішки. Ось і все, інше по ходу справи. Ось твій фартух, – тицькнув він Павлові в руки сірий кусок тканини. Будеш подавати зупу, ставай тут, я наливаю, ти передаєш. За пару хвилин всі в чергу вишикуються. Потім собі сідають і їдять. Капішь?

– Що за "капішь"? Якийсь внутрішній пароль?

– "Капішь" по італійськи означає "зрозумів?". Працював кілька років в Італії, сам був як той жебрак, під мостами спав і в «Карітасі» харчувався. Тепер маю тут маленьку фірму по водостічних системах, але ті відчуття, що пережив в Італії, не забуваються. Тому і організував харчевню – тобі допомогли і ти роби добре діло. Скажу тобі – добро множиться і зло множиться. Зробиш добро – стане його багато, а зробиш зло, піде як лавина, зруйнує все на своєму шляху.

Пан Василь дав знак жінці і вона запустила першу партію потребуючих. Найпершою заскочила зморщена бабуся в балоновій куртці із написом "Nike", що трохи не вписувалась в її загальний образ. Вона була з возиком.