Слава ЗСУ!

— Правиця справді приходив до мене, ще й разом з князем Станісом, братом короля. Та на жаль, жоден з них не вшанував мене замовленням.

Нед дивився на майстра байдуже, нічого не кажучи, просто чекаючи. За багато років він зрозумів, що мовчанка інколи дає більше, аніж допит. Цього разу так і вийшло.

— Вони бажали побачити хлопця, — відповів зброяр. — Я відвів їх до кузні.

— Хлопця, — повторив Нед, не маючи уявлення, що то за хлопець. — Я б також хотів його побачити.

Тобго Мотт окинув його ретельним, обережним поглядом.

— Як забажаєте, пане, — мовив він без жодного сліду минулої приязні, а тоді повів Неда через задні двері й вузький двір до склепінчастої кам’яниці, де й робилася вся ковальська справа. Щойно зброяр прочинив двері, зсередини дихнуло гарячим, і Недові здалося, що він заходить до пащі дракона. Всередині у кожному кутку палало горно, повітря смерділо димом та сіркою. Підмайстри підняли очі від молотів та кліщів рівно настільки, щоб втерти з лоба піт, поки голі до пояса учні-ковальчуки роздували міхи.

Майстер прикликав до себе високого хлопця приблизно Роббового віку з міцними м’язистими грудьми та руками.

— Перед тобою князь Едард Старк, новий Правиця Короля, — мовив майстер до юнака, який тим часом дивився на Неда похмурими блакитними очима і відкидав з них просякле потом волосся. Густе кудлате непокірне волосся, чорне, мов чорнило. Щелепою бігла тінь бороди.

— Це Гендрі. Сильний для своїх років, працює добре. Покажи-но, хлопче, Правиці того шолома, якого ти скував.

Трохи соромлячись, хлопець відвів їх до свого місця і показав сталевого шолома у вигляді бичачої голови з двома великими закрученими рогами.

Нед покрутив шолома у руках. Сталь була не вилощена, але майстерно викувана.

— Чудова робота. Я б із задоволенням купив його в тебе.

Хлопець вихопив шолома з Недових рук.

— Він не на продаж робився.

Тобго Мотта вразив жах.

— Малий, ти розмовляєш до Правиці Короля! Якщо його ясновельможності сподобався шолом, ти мав би зробити їм подарунок. Тебе вшанували великою честю!

— Я зробив його для себе, — вперся ковальчук.

— Тисячу разів благаю пробачити, пане мій, — поспіхом підлестився майстер до Неда. — Малий грубий, як свіжа криця, і йому, як криці, пішло б на користь добре биття. Той шолом — то таке… підмайстрове капарство. Пробачте йому, і присягаюся, я викую вам такого шолома, якого ви ще не бачили.

— Мені нема за що його пробачати. Гендрі, коли до тебе приходив князь Арин, про що ви балакали?

— Він питав, ото і все, мосьпане.

— Про що саме питав?

Хлопець здвигнув плечима.

— Чи здоровий я, чи зі мною добре поводяться, чи до смаку робота, усяке про матір. Хто вона була, яка на вигляд, таке різне.

— Що ти йому розповів? — наполягав Нед.

Хлопець знову відкинув з лоба пасмо чорного волосся.

— Мати померла, як я був малий. Волосся мала жовте, як солома. Бува, співала мені. Служила в шинку.

— Чи запитував про щось князь Станіс?

— Отой лисий? Ні, не питався. Слова не сказав, тільки вирячився так, наче я його дочку гойдав.

— Припни свого брудного язика! — гримнув майстер. — Перед тобою права рука самого короля!

Хлопець опустив очі.

— Розумний, але впертий дуже. Той шолом… йому всі кажуть, що він упертий, мов бик, от він їм і показав.

Нед торкнувся голови малого, перебрав пальцями густе чорне волосся.

— Ану поглянь на мене, Гендрі.

Ковальчук підняв обличчя. Нед роздивився обриси щелепи, очі кольору блакитного льоду. «Так», подумав він, «усе зрозуміло».

— Іди працюй, хлопче. Вибач, що потурбував.

Нед пройшов разом з майстром назад до будинку.

— Хто заплатив за його навчання? — недбало кинув він.

Мотта це питання мовби роздратувало.

— Та ви ж самі його бачили. Міцний, розумний. Уроджений коваль — руки наче створені для молота. То я взяв його без платні.

— А тепер кажіть правду, — наказав Нед суворо. — На вулицях повно міцних хлопчаків. Того дня, коли ви візьмете учня без платні, на півночі розвалиться Стіна. Хто за нього платив?

— Якийсь пан, — неохоче відповів майстер. — Імені він не казав, герба на одязі не мав. Заплатив золотом, удвічі проти звичаю. Сказав, що половина за навчання, половина за мовчання.

— Опишіть його вид.

— Тілистий, плечима круглий, нижчий від вас. Брунатна борода, здається, трохи рудувата. Мав на собі багату кирею важкого лілового оксамиту, гаптовану срібною ниткою. Але на голову надів каптура, обличчя ховав у тіні, тож я його достеменно не бачив.

Повагавшись, він додав: