Слава ЗСУ!

До того часу на чолі турнірного поля зайняв місце пан Грегор Клеган. Він був велетенської статури — більшого за нього чоловіка Едард Старк ніколи не стрічав. Роберт Баратеон був добрячий здоровань, як і його брати. Не меншим виріс і Хорт. А ще у Зимосічі був простакуватий стайняр на ім’я Ходор, поруч з яким вони всі виглядали коротунами. Але лицар, прозваний Гора-на-Коні, височів би навіть над Ходором. Ближчий до восьми ступнів зросту, аніж до семи, він мав дебелі плечі й руки завтовшки з добрячі дерева. Бойовий огир здавався між його ніг дрібним бахмутиком, а спис у руці — держаком від мітли.

На відміну від брата, пан Грегор не жив при дворі. Він був одинак, рідко виїжджав зі своєї землі, хіба що на війну та турніри. Він був з князем Тайвином при падінні Король-Берега: тільки-но висвячений сімнадцятирічний лицарчук, вже тоді знаний за величезну статуру та неймовірну лють. Казали, що саме пан Грегор розтрощив голову принца-немовляти Аегона Таргарієна об стіну, а ще шепотілися, що він згвалтував його матір, дорнійську князівну Елію, перш ніж скарати її на горло. Та в присутності пана Грегора про такі речі ніхто бовкнути не смів.

Нед Старк не міг пригадати, чи хоч раз говорив із ним, хоча пан Грегор був у війську під час бунту Балона Грейджоя серед тисяч інших лицарів. Князь спостерігав за ним з неспокоєм на серці. Нед не дуже зважав на людське базікання, і все ж про пана Грегора ходили особливо зловісні чутки. Він збирався одружитися вже втретє; про смерть перших двох дружин казали різне. Балакали, що в його похмурому обійсті без сліду зникає челядь, і навіть собаки бояться входити до палат. Була в нього сестра, яка померла за дивних обставин; пліткували також про пожежу, яка спотворила його брата, і нещастя на ловах, від якого загинув батько. Грегор успадкував обійстя, золото, сімейні статки. Того самого дня молодший його брат Сандор поїхав геть, присягнув Ланістерам як служивий латник, і з тієї пори, за чутками, жодного разу не повертався додому.

Коли на поле виїхав Лицар Квітів, натовпом пробігло мурмотіння, а Санса пристрасно зашепотіла:

— Ой леле, який він гарний!

Пан Лорас Тирел був стрункий, як очерет, вбраний у розкішний сріблястий панцерний обладунок, вилощений до сліпучого блиску і викладений плетінням чорних виноградних лоз та крихітними блакитними незабудьками. Блакить виявилася сафірами — простий люд зрозумів це в ту саму мить, що й Нед, і з тисяч вуст вирвався зойк захвату. З плечей хлопця важко звисало корзно з сотень справжнісіньких свіжих квіток-незабудьок, нашитих на основу з товстого штофу.

Кобила під ним була така ж струнка, як вершник: сіра й прегарна, природжена мчати, як вітер. Здоровезний огир пана Грегора заїржав, коли вловив її запах. Лицар з Вирію зробив щось ногами, і кобила вправно затанцювала убік, незгірше від легконогої дівчини. Санса вчепилася в батькове плече.

— Пане батьку, не дайте панові Грегору скривдити його, — попрохала вона. Нед побачив на дочці троянду, яку пан Лорас подарував їй учора; про той дарунок йому розповів Джорі.

— Вони б’ються турнірними списами, — відповів Нед доньці. — Списи так зроблені, щоб від удару лущитися на тріски, аби ніхто не вбився.

І згадав мертвого хлопця на возі, накритого киреєю з місячними серпиками. Власні слова дряпали йому горло.

Тим часом пан Грегор ніяк не міг впоратися з конем. Огир іржав, бив копитом землю, трусив головою. Гора завзято хвицьнув його куваним чоботом, а кінь став дибки і трохи не скинув його.

Лицар Квітів привітав короля, від’їхав на дальній кінець поля і перехопив списа до бою. Пан Грегор спромігся підвести коня до риски, борюкаючись із поводом. А тоді почалося. Кінь Гори посунув чвалом, шалено набираючи хід, а кобила пурхнула з місця, неначе шовкова стрічка. Пан Грегор так-сяк вивернув свого щита до бою і ледве упорався зі списом, бо змушений був ще й тримати непокірного коня на прямій доріжці. Лорас Тирел налетів на нього, спрямувавши списа точно туди, куди хотів, і за мить Гора став падати, ще й не один. Велетень повалив коня заразом із собою, і на полі виросла нова гора — зі сталі та живої плоті.

Нед почув оплески, схвальні вигуки, посвист, зойки з жаху, збуджене мурмотіння, а над усім — скреготливий та знущальний регіт Хорта. Лицар Квітів натягнув повід на кінці поля. Він навіть і списа не зламав. Сафіри блимнули на сонці, коли він підіймав забороло і посміхався до людей. За один удар серця натовп оскаженів.

Посеред поля пан Грегор Клеган виплутався з-під коня і, лютуючи, підвівся на ноги. Він зірвав шолома і жбурнув його об землю, чорніючи лицем з-під волосся, що падало на очі.