Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Того вечора на учті Едард Старк плекав більші надії, аніж за довгий-предовгий час. Роберт був у чудовому гуморі, Ланістери не показувалися на очі, й навіть дочки поводилися як слід. Джорі привів Ар’ю, і Санса розмовляла з сестрою привітно та чемно.

— Турнір був надзвичайно розкішний, — зітхала вона. — Шкода, що ти не бачила. Як проходять твої уроки танців?

— Я вся побита, — задоволено оголосила Ар’я, показуючи великого бурякового синця на нозі.

— Ти, напевне, танцюєш поганенько, — засумнівалася Санса.

Пізніше, коли Санса заслухалася ватаги піснярів, що співали складне сплетіння кількох балад під назвою «Танок драконів», Нед оглянув синця сам.

— Сподіваюся, Форель не надто суворий до тебе, — мовив він до Ар’ї.

Ар’я стала на одній нозі. Останнім часом в неї виходило значно краще.

— Сиріо каже, що кожен синець — то урок, а кожен урок вдосконалює.

Нед скривився. Згаданий Сиріо Форель мав виняткову славу, його яскрава браавоська манера бою надзвичайно пасувала до тонкого клинка Ар’ї, та все ж… Кілька днів тому вона блукала замком з чорною шовковою пов’язкою на очах. То Сиріо вчив її відчувати вухами, носом та шкірою, а не очима, пояснила Ар’я. А до цього вона вчилася різних стрибків та перевертів.

— Ар’єчко, ти певна, що хочеш навчатися і далі?

Вона кивнула.

— Завтра ми ловитимемо котів.

— Котів, — зітхнув Нед. — Чи не було помилкою взяти того браавосця… Якщо хочеш, попрохаю Джорі навчати тебе далі. Або ж перемовлюся з паном Барістаном. Замолоду він був кращим мечником Семицарства.

— Я не хочу їх, — відказала Ар’я. — Я хочу Сиріо.

Нед скуйовдив долонею власне волосся. Будь-який пристойний майстер-мечник міг би навчити Ар’ю кількох ударів та основ захисту без оцієї дурні про сліпоходження, переверти в повітрі, стрибки на одній нозі… та він досить знав свою молодшу дочку, аби зрозуміти, що з тією випнутою щелепою сперечатися безглуздо.

— Як забажаєш, — мовив він. «Авжеж їй самій скоро набридне.» — Тільки будь обережна.

— Буду, — пообіцяла вона урочисто, перестрибнувши легко і вправно з правої ноги на ліву.

Пізніше, провівши дівчаток містом і відправивши спати — Сансу з мріями, а Ар’ю з синцями — Нед піднявся до своїх покоїв нагорі Башти Правиці. День був теплий, а кімната — закрита і задухла. Нед прочинив важкі віконниці, аби впустити прохолодного нічного повітря. Через Великий двір він побачив миготіння свічки у Мізинцевих вікнах. Вже звернуло з півночі, але вниз по річці веселощі тільки починали пригасати.

Він вийняв кинджала і роздивився його. Клинок Мізинця, виграний Тиріоном Ланістером у турнірному закладі, надісланий зарізати Брана уві сні. Чому? Навіщо карликові бажати Бранової смерті? Навіщо комусь взагалі бажати Бранової смерті?

Кинджал, падіння Брана… усе це якось мало пов’язатися з убивством Джона Арина, він відчував це нутрощами. Але правда про смерть Джона залишалася такою ж затьмареною, як і на початку всього. Князь Станіс не повернувся до Король-Берега задля турніру. Ліза Арин зберігала мовчання за високими мурами Соколиного Гнізда. Зброєносець загинув, а Джорі й далі марно нишпорив бурдеями. Що він мав, окрім Робертового байстрюка?

Що похмурий зброярчук був сином короля, Нед не мав жодних сумнівів. Баратеонова печатка лежала в нього на обличчі: на щелепі, на очах, на чорному волоссі. Ренлі ще замолодий, щоб породити такого дорослого сина, Станіс надто погордливий та шляхетний. Гендрі не міг бути нічиїм іншим, тільки Робертовим.

Ну гаразд, тепер він знав про байстрюка, але що з того? В короля були й інші байстрюки, розкидані по усіх королівствах. Одного хлопчика Бранового віку він навіть визнав за сина, бо його матір була можновладного роду. Хлопця виховував каштелян князя Ренлі у Штормоламі.

Нед пам’ятав і першу дитину Роберта: дочку, що народилася у Долині, коли Роберт сам був іще дитя. Маленька гарненька дівчинка, яку молодий князь Штормоламу любив до нестями. Він ходив до неї кожен день, аби погратися, коли вже давно втратив пристрасть до її матері. Неда він часто тягнув з собою, навіть проти його бажання. Зараз дівчині років сімнадцять чи вісімнадцять, підрахував він — більше, аніж було Робертові, коли він її породив. Дивна думка.

Серсея не могла, звісно, радіти з походеньок чоловіка, але зрештою наявність в короля одного чи сотні байстрюків нічого не важила для держави. Закон і звичай не давав байстрюкам жодних прав. Гендрі, дівчина з Долини, хлопчик зі Штормоламу — ніхто з них не загрожував законним дітям Роберта…

Його думки перервав тихий стук у двері.

— До вас хтось прийшов, мосьпане, — покликав Гарвін. — Імені казати не хоче.

Попередня
-= 134 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар