Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Хай зайде, — відповів Нед, здивувавшись.

Гість виявився тілистим чоловіком у потрісканих, заліплених грязюкою чоботях і важкому бурому кобеняку з найгрубішого рядна. Риси обличчя ховав каптур, рук не було видно з просторих рукавів.

— Ви хто? — запитав Нед.

— Ваш друг, — відповів чоловік у каптурі тихим незнайомим голосом. — Треба побалакати наодинці, князю Старк.

Цікавість виявилася сильнішою за обережність.

— Гарвіне, залиш нас, — наказав Нед.

Гість зняв каптура тільки тоді, коли двері зачинилися, і вони залишилися самі.

— Пане Варисе? — вимовив Нед зачудовано.

— Ваша ясновельможносте пане Старку, — чемно мовив Варис, всідаючись. — Чи можу я прохати вас про келих вина?

Нед наповнив два келихи літнім вином і простягнув одного Варисові.

— Я міг би пройти за крок від вас і не впізнати, — мовив Нед, усе ще дивуючись. Він раніше не бачив, щоб євнух вдягався у щось інше, аніж найбагатші шовки та оксамити. Але та людина, що сиділа перед ним зараз, просякла потом, а не бузковими парфумами.

— Саме на це я й сподівався відчайдушно, — мовив Варис. — Негоже було б, якби певні люди дізналися про нашу приватну розмову. Королева ретельно слідкує за вами. Вино просто чудове, дякую вам.

— Як ви пройшли повз інших вартових? — запитав Нед. Знадвору башти стояли Портер та Кайн, а на сходах — Алин.

— В Червоному Дитинці є шляхи, відомі тільки привидам та павукам, — вибачливо посміхнувся Варис. — Я вас не затримаю, пане мій. Є речі, які вам слід знати. Ви ж бо Правиця Короля, а король — дурень.

Вкрадливі звичаї євнуха, які так дратували Неда, кудись зникли; зараз його голос став тонкий та різкий, неначе батіг.

— Так, він вам друг, я знаю, але все-таки дурень… приречений дурень, врятувати якого можете лише ви. Сьогодні це вже сталося один раз. Короля мали намір вбити під час бугурту.

Вражений Нед на мить втратив мову.

— Хто?

Варис ковтнув вина.

— Якщо вам справді треба таке казати, то ви ще більший за Роберта дурень, а я обрав собі не той бік у грі.

— Ланістери, — мовив Нед. — Королева… ні, не повірю, навіть про Серсею. Вона ж просила його не битися!

— Ні, вона заборонила йому битися! На очах його брата, його лицарів і половини двору. Скажіть мені щиро, чи знаєте ви певніший спосіб примусити короля Роберта битися у бугурті? Я питаю вас.

Недові заскніло у животі. Євнух влучив у ціль: скажи Робертові Баратеону, що він не може, не мусить, не повинен чогось робити, і справу, вважай, зроблено.

— Але якби навіть він бився, хто б насмілився вдарити короля?

Варис здвигнув плечима.

— У бугурті брало участь чотири десятки вершників. Ланістери мають багато друзів. Посеред того безладу, іржання коней, ламання кісток, Тороса Мирійського з його дурнуватим вогняним мечем… хто б казав про убивство, якби його милість впав від випадкового удару?

Він пішов до глечика і знову наповнив келиха.

— Після усього вбивця був би сам не свій від горя. Я майже чую його несамовитий лемент. Ой, лихо-лишенько. Але поза сумнівом, великодушна та співчутлива удова змилувалася б над ним, підняла бідолагу з колін та благословила ніжним поцілунком прощення. І ласкавому королю Джофрі не залишилося б нічого, як пробачити нещасного.

Євнух попестив щоку.

— Або ж Серсея наказала б панові Ілину відтяти йому голову. Безпечніше для Ланістерів, хоча й прикра несподіванка для їхнього дружечка.

Нед відчув, як у ньому росте гнів.

— Ви знали про змову, але нічого не зробили.

— Я очолюю шепотинників, а не воїнів.

— Ви могли б прийти до мене раніше.

— О так, міг би, зізнаюся. А ви б ринули просто до короля, чи не так? І коли Роберт почув би про таку біду, що він зробив би? Я вас питаю.

Нед поміркував.

— Та прокляв би усіх сімома пеклами і став до бою, щоб показати, що він нікого не боїться.

Варис розвів руками.

— Тоді я зроблю ще одне зізнання. Мене цікавило, що зробите ви. «Чому ви не прийшли до мене?», запитали ви, і я змушений відповісти: «Бо не довіряв вам, пане мій».

— Ви не довіряли мені?! — Нед був цілком щиро вражений.

— В Червоному Дитинці є два види людей, пане Едарде, — мовив Варис. — Одні вірні державі, інші вірні тільки собі. До цього ранку я не знав, куди віднести вас… отож почекав, щоб зрозуміти… і тепер знаю напевне.

Він трошечки посміхнувся стиснутими пухкими губами, і на якусь мить його приватне обличчя вигулькнуло з-під личини, яку євнух вдягав для людей.

— Я починаю розуміти, чому королева так боїться вас. О так, жодних сумнівів.

Попередня
-= 135 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар