Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Чи не міг тут замішатися Роберт? Колись він би й подумати не смів про таке. Але хіба раніше він думав, що Роберт здатний віддати наказ про вбивство жінки чи дитини? «Добродія ти колись, може, й знав», казала йому дружина, «а короля не знаєш». Що швидше здихатися Король-Берега, то краще. Якби завтра на північ ішов якийсь корабель, незле було б на нього сісти.

Він знову прикликав Вайона Пула і надіслав до порту спитатися — тихо, але вправно.

— Знайди мені швидкого корабля з умілим керманичем, — наказав він управителеві. — Чи великі там помешкання, чи добра прислуга — мені байдуже, аби морем ходив хутко та безпечно. Я бажав би вирушити негайно.

Не встиг Пул вийти, як Томард оголосив про відвідувача.

— До вас пан Баеліш, мосьпане.

Нед відчув спокусу вигнати його геть, але передумав. Він ще не звільнився від двору остаточно, отож мусив і далі грати в їхні ігри.

— Хай зайде, Томе.

Пан Баеліш впурхнув до світлиці так, наче вранці нічого не сталося. Мав на собі вершково-срібну камізелю з прорізами, сіру шовкову делію, облямовану чорною лисою, та свою звичайну глузливу посмішку.

Нед привітав його вельми холодно.

— Чи можу я дізнатися причину ваших відвідин, пане Баеліше?

— Я не затримаю вас надто довго. Я саме йду вечеряти з пані Тандою. Пиріг з миногами і смажене молочне порося. Вона має на думці одружити мене з молодшою дочкою, тому стіл завжди лаштує надзвичайний. Я б краще одружився зі свинею, але їй не кажіть. Пиріг з миногами я таки дуже полюбляю.

— Не смію перешкоджати вашій любові до вугрів, пане, — з крижаною зневагою мовив Нед. — Цієї миті я не здатний уявити для себе товариства, менш бажаного за ваше.

— О, я певний, якщо ви поміркуєте, то згадаєте кілька імен. Скажімо, Вариса. Серсею. Чи то пак Роберта. Його милість дуже гнівається. Після того, як ви вранці зізволили нас залишити, король ще висловлювався у ваш бік деякий час. Наскільки можу пригадати, чулися слова «нахаба» і «отака мені дяка».

Нед не зізволив відповісти. Не запропонував він гостеві й сісти, але той однак усівся зручненько.

— Після вашої втечі тягар переконати раду не наймати Безликого ліг на мене, — легковажно продовжив Мізинець. — У підсумку, замість виряджати Безликого, Варис розповсюдить звістку, що хто вколошкає дівчину Таргарієн, той отримає князівський титул.

Нед скривився з відрази.

— Отже, тепер ми роздаємо титули горлорізам.

Мізинець здвигнув плечима.

— Титули нічого не коштують. А Безликі коштують дорого. Правду кажучи, я зробив задля безпеки дівчини Таргарієн більше, аніж ви своїми балачками про честь. Хай якийсь сердюк, сп’янілий від обіцянок-цяцянок про князівство, спробує її вбити. Швидше за все він по-дурному осоромиться, зате дотракійці краще чатуватимуть на небезпеку. А от якби ми підіслали до неї Безликого, то вона, вважайте, вже лежала б у могилі.

Нед спохмурнів.

— То ви у раді базікаєте про потворних жінок і сталеві поцілунки, а зараз переконуєте мене, що намагалися захистити дівчину? За якого дурня ви мене тримаєте?

— За вельми немалого, правду кажучи, — засміявся Мізинець.

— Вас завжди так смішить криваве свавілля, пане Баеліше?

— Я сміюся не зі свавілля, а з вас, пане Старку. Ви правите, наче танцюєте на підталому льоді. Запевняю, що коли ви ляпнетеся у воду, то луна піде ой яка гучна. А перший тріск під вашими ногами я почув уже цього ранку.

— Перший, він же останній, — відказав Нед. — Я наївся досхочу.

— То коли ви повертаєтеся до Зимосічі, любий пане?

— Якомога швидше. Що вам за клопіт?

— Жодного… але якщо ви затримаєтеся хоча б на сьогоднішній вечір, то я радо відведу вас до того бурдею, якого ваш вояк Джорі марно шукав стільки часу. — Мізинець посміхнувся. — І навіть пані Кетлін не скажу.

Кетлін VI

— Вельможна пані, ви б мали наперед прислати звістку про ваш приїзд, — дорікнув лицар Донел Тягнидуб, щойно коні подолали прохід. — Ми б тоді вислали оружний супровід. Високий гостинець не такий безпечний, як був колись, та ще й для малого загону.

— На наше горе, ми вже й самі це взнали, пане Донеле, — відповіла Кетлін. Серце її ніби скам’яніло. Шестеро хоробрих вояків загинуло, аби вона дісталася Долини, а їй навіть оплакати їх бракувало сил. Імена загиблих в’янули, зникали з пам’яті. — Дикуни гналися за нами вдень і вночі. Перший напад позбавив нас трьох людей, другий забрав іще двох. Ланістерівський пахолок помер від лихоманки, бо рани загнилися. Почувши копита вашого загону, я гадала, що нам кінець.

Вони тоді наготувалися до останнього відчайдушного бою, взявшись до зброї та ставши спинами до скелі. Карлик саме гострив лезо сокири і відпускав ядучі кпини, коли Брон помітив удалині корогву над головами вершників: місяць та сокіл дому Арин, білі на небесній блакиті. Краснішого видовища Кетлін не знала ніколи за життя.

Попередня
-= 151 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар