Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Його пальці болюче вчепилися їй у руку. На якусь мить Дані відчула себе знову дитиною, яка щулиться від братової люті. Вона простягла руку і вхопила перше, що трапилося — паса, якого гадала йому подарувати, важкого ланцюга з гарних спижевих блях. Дані змахнула ним з усією силою, яку мала в руках.

Пас влучив просто у обличчя. Візерис миттю відпустив сестру. Щокою йому текла кров — гострий край однієї бляхи розпанахав її надвоє.

— Це ти забуваєшся, — відповіла Дані. — Ти бодай щось зрозумів того дня у степу? Піди геть, поки я не покликала хас, аби тебе викинули, як собаку. І молися, щоб не дізнався хал Дрого, бо він випатрає тобі живіт і нагодує твоїми ж тельбухами.

Візерис зіп’явся на ноги.

— Коли я сяду на свій престол, ти пошкодуєш про цей день, хвойдо.

І він вийшов геть, залишивши подарунки й тримаючи докупи розірвану щоку.

Краплі крові заляпали пречудову накидку з піщаного шовку. Дані притисла м’яку тканину до щоки і всілася, схрестивши ноги, на спальних рогожах.

— Вечеря готова, халісі, — оголосила Джихікі.

— Я не голодна, — з сумом відповіла Дані. Раптом вона відчула страшенну втому. — Попоїжте самі, відішліть щось панові Джорагу.

А через мить додала:

— Принесіть мені одне драконяче яйце.

Іррі принесла яйце з темно-зеленою шкаралупою, де поміж лусочок виблискували спижеві цяточки, коли вона крутила його у своїх маленьких ручках. Дані скрутилася клубочком на боці, накинулася піщаним шовком і поклала яйце до западинки між круглим черевцем та своїми невеличкими грудьми. Дані полюбляла тримати яйця коло себе. Вони були такі гарні… а інколи сама лише близькість до них додавала їй сили та хоробрості, неначе з нею ділилися сховані всередині кам’яні дракони.

Дані лежала і тримала яйце, аж раптом відчула, як всередині ворухнулося дитя… синок мовби потягнувся рукою до брата, до рідної крові.

— Ти і є дракон, — прошепотіла Дані, — справжній дракон. Я знаю. О так, я знаю.

Вона посміхнулася і заснула, мріючи про рідний дім.

Бран V

Падав легкий сніжок. Бран відчував, як на обличчі тануть сніжинки, щойно торкаються шкіри — мовби тихенький ніжний дощик. Він сидів на конячці прямо і дивився, як тягнуть догори замкову решітку. Та як би не намагався заспокоїтися, серце все одно калатало у грудях.

— Ти готовий? — запитав Робб.

Бран кивнув, намагаючись не показати страху. Він не був за межами Зимосічі від свого падіння, та виїхати збирався гідно, як справжній лицар.

— То поїхали. — Робб вдарив п’ятами великого сіро-білого мерина. Кінь зацокав копитами під решіткою.

— Пішла, — прошепотів Бран до своєї кобилки. Він ніжно торкнувся її шиї, й мала брунатна конячка рушила з місця. Бран назвав її Танцюристка. То була дволітка — за словами Йозета, така розумна, якої серед коней ще пошукати. Вона пройшла особливе навчання, аби відповідати на повід, голос та дотик руки. Досі Бран виїздив її тільки двором. Спершу повід тримали Йозет або Ходор, а Бран звикав до великого сідла, якого вигадав і намалював Біс. Але останні два тижні він їздив на ній сам: ганяв по колах, пускав бадьорою ристю, сміливіючи з кожним кроком.

Вони проїхали під брамною баштою, по мості, крізь зовнішній мур. Літо і Сірий Вітер трусили поряд, нюхаючи повітря. Позаду їхав Теон Грейджой, маючи при собі довгого лука і сагайдака мисливських стріл: казав, що хоче звалити оленя. За ним слідували четверо стражників у кольчугах та мисюрках з бармицями, а ще Йозет — худий, мов тріска, стайняр, якого Робб поставив конюшим на час відсутності Гулена. Останнім їхав маестер Лювин на віслюку. Бран краще б поїхав самодруг із Роббом, та Гал Молен не хотів і чути, а маестер Лювин його підтримав. Маестер хотів бути поруч на випадок, якби Бран впав із конячки або ще якось поранився.

Поза замком лежав базарний майдан з порожніми зараз дерев’яними рядами. Вони проїхали замішеними у грязюку вулицями містечка, повз ряди невеличких справних будиночків з колод та тесаного каменю. Зайнятий був ледве один з кожних п’яти, судячи з тонких струмочків диму з пічок. Решта заселиться один за одним, коли похолоднішає. Як оповідала Стара Мамка, коли випадав сніг і з півночі завивали крижані вітри, селяни полишали замерзлі ниви, віддалені хутори та городці, навалювали на вози добро та збіжжя і повертали зимівник до життя. Бран ніколи такого не бачив, але маестер Лювин казав, що той день вже близько. Довге літо хилилося до свого кінця. Насувалася зима.

Нечисленні мешканці кидали на лютововків занепокоєні погляди, поки вершники їхали мимо, а один впустив в’язку хмизу і сахнувся з переляку, та більшість вже звикла до їхнього вигляду. Люди ставали на коліно, коли бачили хлопців, і Робб вітав кожного чемним кивком.

Попередня
-= 167 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар