Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Джорі вбито? — Він пам’ятав, скільки разів Джорі ганявся за ним дахами. Він пам’ятав, як Джорі крокував двором у своєму важкому обладунку. Як сидів на звичному місці за столом у великій трапезній і поки їв, увесь час жартував. — Навіщо комусь убивати Джорі?

Робб рвучко і нестямно хитнув головою, палаючи болем у очах.

— Не знаю, але… Бране, то ще не найгірше. В бою батько втрапили під коня, що падав. Алин пише, в них зламана нога, і ще… Маестер Пицель дає їм макове молочко від болю, але не певний, коли батько… коли вони…

Він кинув оком на стукіт копит дорогою, де наближалися Теон та решта загону.

— Коли вони прийдуть до тями, — нарешті закінчив Робб. Він поклав руку на маківку меча і вів далі урочистим голосом Робба-князя. — Обіцяю тобі, Бране: що б не сталося, я не забуду їм цього свавілля.

Щось було таке у його голосі, від чого Бран перелякався ще більше.

— Що ти робитимеш? — запитав він. Тим часом до них під’їхав Теон Грейджой.

— Теон гадає, мені слід скликати корогви, — мовив Робб.

— Кров за кров. — Цього разу Грейджой не всміхався. Його худе смагляве обличчя палало дивною жагою, чорне волосся плуталося на очах.

— Скликати корогви може тільки князь, — мовив Бран. Навколо нього тихо падав сніг.

— Якщо ваш батько помре, — відповів Теон, — то Робб стане князем на Зимосічі.

— Не помре! — верескнув на нього Бран.

Робб заспокійливо взяв його за руку.

— Ні, батько не помруть, — спокійно заперечив старший брат. — Але все-таки… честь півночі зараз у моїх руках. Коли пан батько прощалися з нами, то звеліли мені триматися гідно заради тебе та Рікона. Я вже майже дорослий чоловік, Бране.

Бран затремтів.

— От би матінка були з нами, — пожалівся він і озирнувся, шукаючи маестра Лювина. Його віслючок з’явився вдалині, потроху видираючись на пагорба. — А маестер Лювин теж радить скликати корогви?

— Маестер боягузливий, як стара баба, — відказав Теон.

— Батько завжди слухали його ради, — нагадав Бран братові. — І мати також.

— Я слухаю його! — вигукнув Робб. — Я слухаю всіх.

Радість, яку Бран відчував від прогулянки, розтанула, наче сніжинки на обличчі. Зовсім нещодавно думка, що Робб скличе корогви та піде на війну, наповнила б його щасливим хвилюванням, але зараз він відчував тільки страх.

— Можна, ми поїдемо додому? — запитав він. — Я змерз.

Робб роззирнувся.

— Треба знайти вовків. Зможеш проїхати ще трохи?

— Скільки треба, стільки й зможу.

Маестер Лювин попереджав, аби вони довго не їздили, щоб не набити сідлом болячок. Але Бран не бажав визнати слабкість перед очима брата. Йому набридло, що кожен над ним квохче і допитується, як він та що він.

— Тоді гайда зловимо наших двох ловців, — мовив Робб. Біч-о-біч вони з’їхали з королівського гостинця і рушили вглиб вовчої пущі. Теон відстав і поїхав далеко позаду, теревенячи та жартуючи зі сторожею.

Під деревами було гарно. Бран пустив Танцюристку кроком, тримаючи повід зовсім легенько і роздивляючись навколо. Він знав цей ліс, але так довго просидів у Зимосічі, що бачив його немовби уперше. Ніздрі наповнювали запахи: різкий та свіжий від соснової глиці, густий і вологий від підгнилого листя на землі, трохи тваринного мускусу та віддалених багать, на яких хтось ладнав собі харч. Він вловив краєм ока чорну білку, яка шурхнула по вкритих снігом гілках дубу, і зупинився, аби роздивитися сріблясте павутиння павучихи-цариці.

Теон і решта відставали все більше, і зрештою Бран вже не чув їхні голоси. Попереду почувся слабкий шум стрімкої води. Він усе гучнішав, а тоді брати виїхали до широкого та швидкого потоку. Сльози защипали Бранові очі.

— Бране? — запитав Робб. — Що трапилося?

Бран хитнув головою.

— Та згадав… Колись нас сюди привів Джорі, половити пструга. Тебе, мене та Джона. Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, — відповів Робб сумно і тихо.

— Я жодної риби не впіймав, — додав Бран, — але Джон по дорозі до Зимосічі віддав мені свою. Чи ми ще колись побачимо Джона?

— Ми ж бачили дядька Бенджена, коли приїжджав король, — нагадав Робб. — Побачимо і Джона, будь певен.

Вода у струмку була швидка та висока. Робб спішився і повів мерина бродом. У найглибшому місці вода доходила до середини стегон. Він прив’язав коня до дерева на тому березі та перебрів назад по Брана і Танцюристку. Потічок запінювався навколо каменів та коренів; Бран відчував на обличчі бризки, поки Робб переводив кобилку бродом, і посміхався. Він раптом відчув себе сильним та здоровим, зиркнув нагору, на дерева, і розмріявся про те, щоб знову лазити ними, до самих верхівок, і дивитися на безкрає лісове море.

Попередня
-= 169 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар