Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Мого кожуха, — повторив Тиріон. — Ту шкуру, що ти її забрав у мене задля безпечного зберігання. Та згадай же.

— Дай йому того клятого кожуха, — наказав пан Вардіс.

Морд не насмілився впиратися. Він кинув на Тиріона погляд, що обіцяв належну відплату, але кожуха приніс. Коли Морд накинув шкуру бранцеві на плечі, Тиріон посміхнувся до нього:

— Красно дякую. Завжди згадуватиму тебе, коли вдягатиму це хутро.

Він закинув довгого кінця шкури, що волочився слідом, на праве плече і вперше за багато днів згадав відчуття тепла.

— Ведіть, пане Вардісе.

Високою палатою Аринів мерехтіло світло півсотні смолоскипів у держаках вподовж стіни. Пані Ліза вдяглася у чорний шовк з місяцем та соколом дому Арин, викладеними перлами на грудях. Оскільки її навряд чи вабила служба у Нічній Варті, Тиріон вирішив, що колір жалоби видався їй доречним для вислуховування страшних карликових зізнань. Її довге рудувато-брунатне волосся заплели у складну косу, яка спадала з лівого плеча. Вищий трон позаду неї стояв порожній. Малий князь Соколиного Гнізда, мабуть, спав собі хворобливим сном. Вже за це слід було дякувати долі.

Тиріон низько уклонився і не впустив нагоди роззирнутися палатою. Як він і сподівався, пані Арин зібрала своїх лицарів та панів, аби всі вони вислухали його зізнання. Він побачив карбоване обличчя пана Бріндена Таллі, потім незлобиву мину князя Нестора Ройса. Поряд із Нестором стояв молодший за нього чоловік з рясними чорними баками, який мусив бути його спадкоємцем, паном Альбаром.

Товариство у палаті представляло майже усі найкращі роди Долини. Тиріон помітив стрункого, як лезо меча, пана Лина Корбрея, вельможного князя Ловича з подагричними ногами, овдовілу пані Тягнидуб, оточену своїми синами. На грудях були й знаки, невідомі йому: зламаний спис, зелена гадюка, палаюча вежа, крилатий келих.

Серед вельмож Долини виднілося кілька його супутників з подорожі гостинцем. Пан Родрік Касель, блідий від напівзціленого поранення, стояв поруч із паном Вілісом Водом. Співець Марільйон здобув собі нові цимбали. Тиріон розплився усмішкою: що б не сталося тут цієї ночі, зберігати таємницю він не хотів, а ніхто краще за співця не рознесе оповідку по усіх усюдах.

У кінці палати вештався позаду стовпа Брон. Чорні очі сердюка прикипіли до Тиріона, а рука пестила маківку на руків’ї меча. Тиріон надіслав йому довгий погляд, питаючи себе…

Першою мовила Кетлін Старк.

— Нам повідомили, що ви бажаєте висповідати свої злочини.

— Саме так, ласкава пані, — відповів Тиріон.

Ліза Арин усміхнулася до сестри.

— Небесні келії ламають усіх і завжди. Там їх бачать боги, і немає темряви, аби сховати зло.

— Не схоже, щоб він зламався, — відказала пані Старк.

Пані Ліза не зважила на її слова.

— Кажи, що маєш, — наказала вона Тиріонові.

«І покотилися кості», подумав він, ще раз коротко зиркнувши на Брона.

— Як мені почати? Визнаю, я малий, та лихий. Злочини і гріхи мої не можна порахувати, шляхетні пані та панове. Я злягався з шльондрами, і то не раз, а сотні разів. Я бажав смерті моєму власному вельможному батькові, а також сестрі моїй — нашій ласкавій королеві.

Позаду нього хтось захихотів.

— Не завжди я по-доброму ставився до слуг своїх. Я грав на гроші, ба навіть мухлював, і з сорому готовий паленіти. Багато злих і підлих слів казав я про шляхетних панів і пань при дворі.

До цієї хвилини по палаті вже котився регіт.

— А раз трапилося…

— Тихше! — Бліде кругле обличчя Лізи Арин запалало рожевим вогнем. — Що це ти робиш, курдупелю?

Тиріон похилив голову на сторону.

— Та я ж сповідую свої злочини, пані…

Кетлін Старк ступила уперед.

— Вас звинувачують у тому, що ви надіслали найманого горлоріза вбити мого сина Брана просто у ліжку, а також у змові на вбивство князя Джона Арина, Правиці Короля.

Тиріон розгублено знизав плечима.

— А от ці злочини я сповідати ніяк не можу. Прикро, та я нічого не знаю про те, хто там кого убив.

Пані Ліза підвелася зі свого трону з оберіг-дерева.

— Я не дозволю робити з себе посміховисько. Пожартував, Бісе, та й годі. Треба сподіватися, тебе це розважило. Пане Вардісе, поверніть його до підземелля… та цього разу до меншої келії з крутішим нахилом.

— То ось як у Долині чинять правосуд?! — загорлав Тиріон так гучно, що пан Вардіс на мить завмер. — Хіба честь більше не пускають сюди крізь Криваву Браму? Мені висувають звинувачення, я його не визнаю, і тоді мене запроторюють до в’язниці на мороз і голод?!

Він підняв голову, аби всі добре бачили синці, що їх залишив йому на обличчі Морд.

Попередня
-= 177 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар