Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Де тут королівський правосуд? Чи Соколине Гніздо уже не належить до Семицарства? Мене звинувачено, кажете ви. Гаразд, то я вимагаю суду! Хай мене вислухають і відкрито розсудять мою правду і кривду, перед лицем богів і людей!

По високій палаті пішло бурмотіння. Тиріон зрозумів, що цієї миті узяв над хазяйкою гору. Він був людиною шляхетного роду, сином одного з наймогутніших князів у державі, братом королеви. Йому не могли відмовити у суді. Стражники у лазурових накидках рушили були до Тиріона, та пан Вардіс зупинив їх і подивився у бік пані Лізи.

Її маленький ротик скривила дратівлива посмішка.

— Якщо вас судитимуть і визнають винним у тих злочинах, за якими звинувачують, то за королівським законом вам належатиме відповісти власним життям. У Соколиному Гнізді не тримають ката, вельможний пане Ланістере. Гей, відкрийте-но Місячні Двері!

Натовп глядачів розступився. Вузькі двері з оберіг-дерева стояли між двох струнких мармурових стовпів. На білому дереві було вирізьблено місячного серпа. Найближчі до них гості відсахнулися, коли туди підійшла пара стражників. Один вийняв важкі спижеві засуви, а інший потяг двері досередини. Блакитні накидки рвонуло з плеч раптовим вітром, що з виттям увірвався крізь двері до палати. За дверима роззявилася порожнеча нічного неба, поцяткована холодними байдужими зірками.

— Ось вам королівський правосуд, — мовила Ліза Арин. Вогні смолоскипів тріпотіли уздовж стін, як прапорці, а тут і там кілька з них згасло під вітром.

— Лізо, я вважаю це нерозумним, — мовила Кетлін Старк. А чорний вітер тим часом гуляв палатою.

Сестра не зважила на неї.

— Хочете суду, ласкавий пане Ланістере? Добре, матимете суд. Мій син вислухає все, що ви забажаєте сказати, а тоді ви вислухаєте його вирок. По тому ви зможете вийти… одними чи іншими дверима.

«Вона така задоволена з себе», подумав Тиріон, «і то не дивно. Чим їй може загрожувати суд, який вершитиме її хворобливе дитя?» Тиріон кинув погляд на Місячні Двері. «Матусю, я хочу побачити, як він летить», сказав хлопчик. Скільки людей уже вийшло тими дверима за наказом шмаркатого негідника?

— Дякую вам, добра пані, та я не бачу потреби турбувати князя Роберта, — ввічливо мовив Тиріон. — Боги відають про мою невинність. Тож я краще прийму їхній вирок, аніж людський присуд. Я вимагаю суду двобоєм.

Висока палатою Аринів раптом вибухнула бурею сміху. Князь Нестор Ройс пирхав, пан Віліс хихотів, пан Лин Корбрей реготав на все горло, а решта люду в палаті, відкинувши голови, ревіла і стогнала, допоки сльози не ринули обличчями. Марільйон незграбно бринькав щось веселеньке на нових цимбалах пальцями поламаної руки. Навіть вітер, здавалося, висвистував презирливо, пролітаючи Місячними Дверима.

Водянисті блакитні очі Лізи Арин видавали непевність. Тиріон вибив її з рівноваги.

— Беззаперечно, ви в своєму праві.

Молодий лицар з вигаптуваною на жупані зеленою гадюкою ступив уперед і припав на одне коліно.

— Шляхетна пані, благаю вашої ласки виступити у двобої за вашу правду.

— Ця честь має належати мені, — заперечив старий князь Лович. — Заради любові, яку я плекав до вашого вельможного батька, дайте мені помститися за його смерть.

— Мій батько вірно служив князю Джону як намісник Долини, — прогув пан Альбар Ройс. — Я ж бажаю прислужитися його сину в правому суді.

— Боги ласкаві до того, хто б’ється на боці правди, — мовив пан Лин Корбрей, — але ним нерідко виявляється найвправніший мечник. А ми всі знаємо, хто це з-поміж нас.

І він скромно посміхнувся.

Ще з десятеро лицарів почали галасувати одночасно, вимагаючи до себе уваги. Тиріонові стало незатишно, щойно він усвідомив, скільки людей бажають власноруч його вбити. Тепер задум про суд двобоєм уже не здавався таким вдалим.

Пані Ліза підняла руку, аби настала тиша.

— Дякую вам, шановне панство, як напевне подякував би мій син, якби опинився зараз серед нас. Немає ніде у Семицарстві хоробріших та чесніших лицарів, ніж у Долині. Якби ж я могла дарувати цю честь вам усім. Проте я можу вибрати лише одного.

Вона поманила рукою.

— Пане Вардісе Егене, ви були незмінною опорою та правицею мого вельможного чоловіка. Я бажаю, щоб у двобої моїм поборником виступали ви.

Пан Вардіс, на відміну від інших, досі лишався на диво мовчазним.

— Ласкава пані, — мовив він урочисто, припавши на одне коліно, — благаю вас перекласти цей тягар на когось іншого, бо мені він не до смаку. Цей чоловік — не воїн, погляньте самі. Він карлик, удвічі менший за мене, слабкий ногами. Вбити таку людину і назвати це правим судом — то ганьба.

Попередня
-= 178 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар