Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

«Чудово сказав», подумав Тиріон і мовив:

— Я погоджуюся.

Ліза кинула на нього підозріливий погляд.

— Та ви ж самі вимагали суду двобоєм.

— А тепер вимагаю поборника. Не гіршого, аніж ви виставили за себе. Упевнений, що за мене охоче стане мій брат Хайме.

— Ваш любий Крулеріз знаходиться за кількасот верст звідси! — гарикнула Ліза Арин.

— То надішліть по нього птаха. Я радо почекаю братового приїзду.

— Ваш двобій з паном Вардісом відбудеться назавтра.

— Співцю, — мовив Тиріон, обертаючись до Марільйона, — коли будеш складати про все це баладу, не забудь розповісти у ній, як Ліза Арин відмовила карликові у праві виставити поборника, а тоді примусила його, змученого, понівеченого і кульгавого, битися проти добірного лицаря свого дому.

— Нічого я тобі не відмовила! — вигукнула Ліза Арин, і голос її бринів з роздратування. — Шукай собі поборника, Бісе… якщо знайдеться хтось, ладний пролити за тебе свою кров.

— З вашої ласки, ліпше я шукатиму когось, ладного пролити за мене чужу.

Тиріон обвів очима довгу палату. Ніхто не ворухнувся. Якусь мить він гадав, чи не зробив фатальну помилку.

Тоді ззаду приміщення позначився якийсь рух.

— Я стану до бою за карлика, — промовив Брон, виходячи наперед.

Едард X

Він бачив той самий старий сон: про трьох лицарів у білих корзнах, про давно зруйновану вежу і про Ліанну на кривавім одрі.

Уві сні так само, як насправді, поруч із ним їхали його друзі. Гордовитий Мартин Касель, батько Джорі; побожний Тео Вуль; Етан Гловер, який служив Брандону зброєносцем; пан Марк Ризвель, гречний на мову і добрий серцем; болотний господар Горолан Троск; князь Турстан на величезному рудому огирі. Колись Нед знав їхні обличчя не гірше за своє власне, та роки бувають жорстокі до спогадів. Навіть до тих, які людина присягається не забувати ніколи. Тож уві сні вони лишилися тільки тінями, сірими привидами на конях з туману.

Їх було семеро проти трьох. Уві сні так само, як насправді. Але то були неабиякі троє. Вони чекали перед круглою вежею, маючи за спиною червоні гори Дорну і білі корзна, що віяли за вітром. На відміну від сімох, ті троє не були тінями: їхні обличчя горіли у пам’яті, мов викарбувані, навіть зараз. Пан Артур Дейн, Вранішній Меч, сумно посміхався. Руків’я його обіручника, Світанку, виглядало з-за правого плеча. Пан Озвел Вент стояв на одному коліні та нагострював свого клинка бруском. Поперек налобника його білого полив’яного шолома простяг крила чорний кажан — знак його дому. Між ними стояв старий грізний пан Герольд Вишестраж, Білий Бик, Регіментар Королегвардії.

— Я шукав вас на Тризубі, — мовив до них Нед.

— Ми там не були, — відповів пан Герольд.

— А якби були, то лихо б спіткало Узурпатора, — мовив пан Озвел.

— Коли Король-Берег відкрив ворота, пан Хайме убив вашого короля золотим мечем. А я дивувався, де це ви є.

— Ми були далеко, — відказав пан Герольд, — інакше Аерис зараз сидів би на Залізному Троні, а наш невірний братчик — горів би у сімох пеклах.

— Я приступив до Штормоламу, аби зняти з нього облогу, — сказав їм Нед. — Князі Тирел та Рожвин схилили прапори, а усі їхні лицарі зігнули коліна, аби присягнути нам на вірність. Я був певний, що знайду вас там, серед них.

— Але наші коліна не згинаються так легко, — мовив пан Артур Дейн.

— Пан Вілем Даррі утік на Дракон-Камінь, з вашою королевою і принцем Візерисом. Я гадав, що ви утечете разом з ним.

— Пан Вілем — добрий лицар і вірний друг, — мовив пан Озвел.

— Але він не з Королегвардії, — додав пан Герольд. — Королегвардія не тікає.

— Ані тоді, ані зараз, — сказав пан Артур. І вдяг шолома.

— Бо ми давали обітниці, — пояснив старий пан Герольд.

Привиди Неда рушили уперед пліч-о-пліч із ним, тримаючи у руках примарні мечі. Їх було семеро проти трьох.

— Отже, починається, — мовив пан Артур Дейн, Вранішній Меч. Він вийняв Світанок з піхов і ухопив обіруч. Лезо було бліде, як молочне скло, живе від світла.

— Та ні, — з сумом відповів Нед. — Закінчується.

Коли вони зійшлися, кружляючи у вихорі мечів і тіней, він почув крик Ліанни.

— Едарде! — кликала вона. Буревій рожевих пелюстків пролітав по змережаному кривавими плямами небі, такому ж блакитному, як очі смерті.

— Пане Едарде, — знову покликала Ліанна.

— Я обіцяю, — прошепотів він. — Обіцяю тобі, Ліє.

— Пане Едарде, — пролунало ще раз від чоловіка у темряві.

Зі стогоном Едард Старк розплющив очі. Крізь високі вікна Башти Правиці струменіло місячне світло.

Попередня
-= 179 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар