Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Мовци, цоловіцок, — попередив його Морд.

— Золото, — мовив Тиріон, вичавивши посмішку. — В Кастерлі-на-Скелі повно золота… а-а-а-гр…

Цього разу Морд замахнувся як слід, усією рукою. Шкіряний пас засвистів і ляснув. Тиріон отримав по ребрах і упав на коліна, зсудомившись.

— Багатий, як Ланістери, — простогнав він. — Так люди кажуть, Морде…

Морд загарчав. Пас просвистів у повітрі й ударив Тиріона просто у обличчя. Біль був такий нестерпний, що він не пам’ятав, як і упав. Та коли знову відкрив очі, то лежав на підлозі цюпи. У вусі дзвеніло, в роті набралося повно крові. Він простягнув руку, аби на щось спертися і підвестися, але пальці намацали… порожнечу. Тиріон відсмикнув руку, наче обпечену, і як міг, затримав подих. Він упав просто на край, за декілька вершків од блакиті.

— Цого мовцис? — Морд узяв паса двома руками за кінці та добре смикнув. Пас ляснув, а Тиріона підкинуло. Наглядач зареготав.

«Він мене не зіштовхне», переконував себе Тиріон у відчаї, поки відповзав од краю. «Кетлін Старк я потрібен живий, тож він не насмілиться мене убити». Він витер кров з рота тилом долоні, вишкірився і мовив:

— Суворо ти зі мною обійшовся, Морде.

Наглядач зиркнув на нього, пробуючи зрозуміти, чи не глузують з нього.

— Мені на службі знадобився б такий міцний чолов’яга, як ти.

Пас засвистів знову, та цього разу Тиріон зміг ухилитися, тільки що поковзом отримав по плечі.

— Золото, — повторив він, задкуючи, наче рак, — більше золота, аніж ти тут бачив за життя. Вистачить купити землю, жінок, коней… та хоч би і княжого титула. «В князя Морда вдача горда», га? — Тиріон вихаркав просто у небо згусток крові та слизу.

— Цортма в тебе золота, — сказав Морд.

«Ти ба, він слухає!», подумав Тиріон.

— В мене відібрали гаманця, коли зловили, та золото все ж лишилося моє. Кетлін Старк здатна свавільно захопити людину в полон, але не здатна зганьбити свою честь, пограбувавши її. Допоможи мені, й золото стане твоїм.

Морд знову вдарив пасом, але цього разу якось неохоче, ледь-ледь, без запалу. Тиріон схопив смугу шкіри й утримав її у себе.

— Тобі нема чого боятися. Треба лише піти й передати звістку.

Наглядач висмикнув паса з рук Тиріона.

— Звістку, — повторив він, вагаючись, наче вперше чув таке слово. Від натуги його скривило так, що лоба прорізали глибокі зморшки.

— Ви чули мене, шляхетний пане. Тільки передайте від мене звістку вашій пані. Скажіть їй…

«Що сказати? Що може пом’якшити Лізу Арин?» Раптом на Тиріона зійшло натхнення.

— Скажіть їй, що я бажаю сповідати свої злочини.

Морд підняв руку, і Тиріон зіщулився, очікуючи нового удару, та наглядач вагався. У його очицях змагалися між собою підозра і жадоба. Він жадав того золота, проте боявся, що його обдурять. А таки, мабуть, за життя часто дурили.

— Бресес, — пробурмотів він похмуро. — Цоловіцок хоце надурити.

— Я напишу розписку про свою обіцянку, — присягнувся Тиріон.

Деякі неписьменні люди зневажали письмове слово, тоді як інші плекали до нього забобонну повагу, наче до могутніх чарів. На щастя, Морд належав до останніх. Наглядач опустив паса.

— Писи золото. Писи багацько золота.

— О, багато-багато золота, — запевнив його Тиріон. — Мій гаманець — то лише передобідок, друже. Приміром, мій брат — той носить панцира зі суцільного золота.

Насправді панцир Хайме був із визолоченої криці, та дурноголовий наглядач однак не взнав би різниці.

Морд у роздумах ще трохи покрутив паса в руках, та врешті-решт піддався і пішов по чорнило і папір. Коли розписку було складено, він роздивився її з підозрою.

— А тепер передай від мене звістку, — наполягав Тиріон.

Він хапав дрижаків уві сні, коли пізньої ночі за ним нарешті прийшли. Морд відчинив двері, проте не вимовив ані слова. Тиріона розштурхав носаком чобота пан Вардіс Еген.

— Ставай на ноги, Бісе. Моя пані бажає тебе бачити.

Тиріон продрав очі та зробив удавано невдоволене лице.

— Хто б сумнівався. Але чого вам спало на думку, що я бажаю бачити її?

Пан Вардіс скривився. Тиріон добре пам’ятав його з тих років, які він прослужив у Король-Березі сотником сторожі попереднього Правиці. Непоказний, суворий обличчям, сивочолий, міцної статури, і геть без гумору.

— Що ти бажаєш, мене не обходить. Ставай на ноги, бо інакше тебе потягнуть силою.

Тиріон незграбно звівся на ноги.

— Нині прохолодна ніч, — мовив він безтурботно, — а у високій палаті такі протяги. Не хочу застудитися. Морде, будь ласкавий, принеси мого кожуха.

Наглядач зиркнув на нього, підозріливо набурмосившись.

Попередня
-= 176 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар