Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Старий Ведмідь не дурень, — зазначив Дареон. — Авжеж ти станеш будівничим, а Джон — напевне розвідником. Він серед нас кращий мечник та наїзник, а його дядько був першим розвідником, поки не…

Він обірвав себе, аби не ляпнути зайвого.

— Бенджен Старк — наш перший розвідник, як і був, — відповів Джон Сніговій, длубаючись у мисці чорниць. Решта, може, й полишила всяку надію на повернення дядька, але він — нізащо. Він відштовхнув ягоди, до яких ледве торкнувся, і встав з лави.

— Ти що, не їстимеш? — запитав Ропух.

— Забирай собі. — Джон ледве скуштував той розкішний бенкет, якого їм наготував Гоб. — Нічого більше не лізе.

Він зняв кобеняка з гачка коло дверей і випхався назовні. Пип рушив слідом.

— Джоне, що таке?

— Та Сем, — зізнався Джон. — Його не було за столом.

— Не схоже на нього — пропускати трапезу, — замислився Пип. — Гадаєш, захворів?

— Налякався. Ми ж залишаємо його одного.

Він згадав день, коли поїхав із Зимосічі, та свої гіркі прощання: зі скаліченим Браном, із засніженим Роббом, з Ар’єю, що засипала його поцілунками, коли отримала Голку.

— Проказавши обітниці, ми матимемо свої обов’язки. Когось навіть відішлють до Східної Варти або Тіньової Вежі. А Сем залишиться далі на навчанні поруч з такими, як Раст і Кугер, та новачками з королівського гостинця. Самі боги знають, що то за люди, але будь певен, пан Алісер виставить їх проти нього за першої ж нагоди.

Пип скривився.

— Але ти зробив для нього усе, що міг.

— Усе, що міг — того замало, — відрізав Джон.

Поки він ішов до Гардінової Башти по Привида, його бентежили буремні думки і почуття. Потім у супроводі вовка він рушив до стаєнь. Найноровливіші з коней у стійлах кресали копитами та козиряли вухами. Джон засідлав свою кобилу, скочив верхи та виїхав з замку Чорного на південь у залиту місячним сяйвом ніч. Привид ринув попереду, полетів над землею, швидкий, як миг ока. Джон пустив його бігати вільно. Адже лютововкові належить полювати.

Він нікуди особливо не прагнув — лише провітритися. Якийсь час він їхав уздовж струмка, прислухаючись до крижаного дзюрчання води на каменях, а тоді зрізав полями до королівського гостинця. Той простерся перед ним — вузький, кам’янистий, потиканий бур’янами — нічого такого не обіцяючи, але все ж наповнюючи серце Джона Сніговія тоскним бажанням. Той шлях приводив до Зимосічі, а далі лежав Водоплин, Король-Берег, Соколине Гніздо і ще багато інших місць: Кастерлі-на-Скелі, Острів Ликів, червоні гори Дорну, Браавос на сотні островів посеред моря, паруюча руїна старої Валірії. Всі ті місця, які Джон ніколи не побачить. Шлях вів до широкого світу… а він залишався тут.

Щойно він прокаже обітниці, як Стіна стане йому домом назавжди, хоч би він і прожив стільки, як старий маестер Аемон. «Але я ще не дав присяги», пробурмотів він. Джон не був якимсь лиходієм, його не віддали до Варти примусово, аби спокутувати гріхи й злочини. Він приїхав сюди зі своєї волі, й так само вільний поїхати… поки не проказав обітниці. Лишень рушити трохи далі й залишити усе позаду. До наступного повного місяця він буде вже в Зимосічі з братами.

«Зведеними братами», промовив усередині якийсь голос. «А ще там є пані Старк з її ласкою до тебе.» Для нього не було місця ані у Зимосічі, ані у Король-Березі. Навіть його мати не знайшла для нього місця у своєму житті. Від думки про неї він засумував і спитав себе, хто вона була, як виглядала, чому батько її покинув. «Бо вона була шльондра або чужоложниця, дурню. З нею пов’язане щось темне і ганебне, інакше чого б це князь Едард соромився про неї згадувати?»

Джон Сніговій відвернув з королівського гостинця і озирнувся. Вогні замку Чорного заховалися за пагорбом, але Стіна нікуди не поділася — бігла від обрію до обрію, бліда в місячному сяйві, холодна і величезна.

Він розвернув коня і рушив додому.

Привид повернувся з червоним від крові писком саме тоді, коли Джон виїхав на хребет пагорба і побачив віддалений вогник у Воєводській Вежі. Вовк затрусив поруч із конем, а Джон знову замислився про Семвела Тарлі. Ще не доїхавши до стайні, він зметикував, що йому робити.

Помешкання маестра Аемона розташовувалися у великому теремі під крукарнею, складеному з колод. Разом зі старим слабким маестром мешкали двоє молодих шафарів, які служили при ньому та допомагали у обов’язках. Братчики жартували, що йому недарма віддали двох найбридкіших потвор з усієї Варти: сліпий маестер хоча б не мусив дивитися на їхні пики. Клідас був малий, лисий, без підборіддя, з рожевими крихітними очицями, як у крота. Чет мав на шиї бородавку з голубине яйце і червоні чиряки на мармизі. Завдяки ним він завжди здавався сердитим.

Попередня
-= 189 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар