Слава ЗСУ!

— Годі, Сансо. — Голос князя Едарда виказав нетерпіння.

Ар’я підняла очі.

— Пробачте мені, пане батьку. Я вчинила погано і благаю сестру дарувати мені.

Сансу це так збентежило, що на хвильку вона втратила мову. Але опанувала себе.

— А як же сукня?

— Може… я б її випрала, — з сумнівом промовила Ар’я.

— Її не випереш, — заявила Санса, — навіть якщо тертимеш день і ніч. Шовк зіпсовано.

— Тоді… я тобі нову пошию, — запропонувала Ар’я.

Санса випросталася з відразою.

— Ти? У тому, що ти пошиєш, соромно буде свинячий гній вигрібати.

Батько зітхнув.

— Я покликав вас не для балачок про сукні. Я відсилаю вас обох додому, до Зимосічі.

І вдруге Санса не змогла відразу знайти слів. Вона відчула, як очі знову наливаються сльозами.

— Ви не можете! — вигукнула Ар’я.

— Прошу вас, пане батьку, — нарешті знайшлася Санса. — Молю вас, не треба.

Едард Старк подарував дочкам втомлену усмішку.

— Нарешті ви хоч про щось погодилися одна з одною.

— Я нічого поганого не робила, — благала Санса. — Я не хочу повертатися.

Вона закохалася у Король-Берег, це чудове місто з усіма його мешканцями. Вона обожнювала пишність двору, вельможних панів та пань у оксамитах, шовках і коштовностях. Турнір був найчарівнішою подією в її житті, а ще ж стільки належало побачити: свята врожаю, танці у личинах, вертепи і всілякі інші видовища. Нестерпно було навіть думати про те, щоб усе втратити.

— То відішліть геть Ар’ю, пане батьку, то вона перша почала, клянуся вам. Я поводитимуся гарно, от побачите, тільки дозвольте залишитися! Я обіцяю стати такою ж доброю, чемною та шляхетною, як пані королева.

Батькового рота скривила дивна посмішка.

— Сансо, я відсилаю вас не з-за сварки, хоча боги свідки, як мені набридла ваша вічна гризня. Задля вашої власної безпеки вам буде краще у Зимосічі. Трьох моїх людей зарізали, як собак, у кількох верствах звідси, і що зробив Роберт? Роберт поїхав полювати.

Ар’я за своєю звичкою гидко прикусила губу.

— Можна узяти з собою Сиріо?

— Кого цікавить твій дурний вчитель танців? — спалахнула Санса. — Пане батьку, я тільки щойно згадала: я ж не можу поїхати, мені ще виходити заміж за принца Джофрі!

Вона спромоглася на широку сміливу посмішку.

— Я кохаю його, батьку, правда-правда! Я кохаю його так, як королева Наерис кохала принца Аемона Драконолицаря, як Жонкіль кохала лицаря Флоріана. Я хочу стати його королевою і народити йому дитинчат!

— Люба моя, — ніжно мовив до неї батько, — послухай. Коли ти підростеш, я знайду тобі пару — вельможного князя, вартого тебе, відважного, сильного і доброго вдачею. Цей шлюб з Джофрі — жахлива помилка. Він не принц Аемон, повір мені.

— Ні, він саме такий! — наполягала Санса. — Я не хочу когось там, хай хороброго і доброго, я хочу тільки його! Ми будемо такі щасливі, як у піснях, от побачиш. Я подарую йому золотоволосого сина, і колись він стане королем усієї нашої держави, найліпшим королем з усіх — хоробрим, як вовк, і величним, як лев.

Ар’я скривилася.

— В Джофрі такого сина бути не може, — мовила вона. — То брехун і боягуз! До того ж він не лев, а олень.

Санса відчула, як підступають сльози.

— Ніякий він не олень! Він анітрохи не схожий на того старого п’яницю короля! — заволала вона до сестри, забувши про все у своєму горі.

Батько поглянув на неї якось дивно.

— Боги мої, — проказав він тихо, — кажуть, вустами дитини…

Він покликав септу Мордану, а до дівчат мовив:

— Я шукаю швидку купецьку галеру, щоб відвезти вас додому. Часи такі, що морем їхати безпечніше, аніж королівським гостинцем. Відпливете зразу, як я знайду належного корабля, з септою Морданою, декількома стражниками… і, так, разом з Сиріо Форелем теж, якщо він погодиться вступити до мене на службу. Та нікому не кажіть. Краще, якщо ніхто не знатиме про наш план. Поговорімо знову назавтра.

Санса ревіла, поки септа Мордана вела їх донизу сходами. В неї хотіли забрати усе: лицарські герці, двір, її принца, геть усе. Її відсилали назад до бляклих сірих стін Зимосічі, де її замкнуть навіки, і життя скінчиться, ще не почавшись.

— Припини плач, дитино, — суворо промовила септа Мордана. — Упевнена, твій вельможний панотець знають, що для вас краще.

— Не так уже все й погано, Сансо, — мовила Ар’я. — Ми попливемо галерою. То буде цікава пригода, а потім ми знову побачимо Брана і Робба, і Стару Мамку, і Ходора, і решту.

Ар’я взяла сестру за руку, втішаючи.

— Ходора! — заволала Санса. — От і виходь за нього заміж! Ти така сама, як він — тупа, волохата і бридка!