Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— А що Хорт? — спитав Нед, кривлячись від болю. З усіх ланістерівських посіпак Сандор Клеган непокоїв його найбільше після того, як пан Хайме утік з міста на поміч своєму батькові.

— Теж повернувся разом з Джофрі й відразу рушив до королеви, — посміхнувся Мізинець. — Я б охоче віддав сотню срібних оленів за те, щоб сидіти тарганом у очереті на його підлозі в ту мить, коли він дізнається про поїздку пана Беріка по голову його брата.

— Навіть сліпому видно, як Хорт ненавидить свого брата.

— Так, але ж це Хортові належить ненавидіти Грегора, а не вам — його страчувати. Тільки-но Дондаріон знесе верхівку з нашої Гори, земля і статки Клеганів перейдуть до Сандора. Проте я б не очікував від нього сердешної дяки — не така він людина. А тепер даруйте — на мене чекає пані Танда з її вгодованим телям.

На шляху до дверей пан Петир угледів важкого фоліанта великого маестра Малеона і зупинився, аби з цікавості відкинути його обкладинку.

— «Родоводи та сімейна історія великих домів Семицарства, з описами багатьох вельможних князів, шляхетних пань та їхніх дітей», — прочитав він. — Найнудніша читанка, яку я тільки бачив. Допомагає заснути, мій пане?

На коротку мить Нед завагався, чи не розповісти йому усе, та у жартах Мізинця було щось відразливе. У цього розумника глузлива посмішка ніколи не сходить з вуст.

— Джон Арин вивчав цю книжку, коли хвороба застигла його, — обережно мовив Нед, аби подивитися, що відповість на це Баеліш.

І той відповів саме так, як і завжди — саркастичним жартом.

— Ну то смерть мала прийти до нього, як жаданий порятунок.

На цьому вельможний пан Петир Баеліш відкланявся.

Едард Старк дозволив собі вилаятися. Крім його власного почту, у місті навряд чи можна було довіряти хоч комусь. Так, Мізинець переховував Кетлін і допомагав самому Недові у розслідуванні, проте його непокоїло, як швидко той вдався до порятунку своєї власної шкури, коли з пелени дощу виникли Хайме і його горлорізи. Варис був іще гірший. Попри усі його заяви про вірність, євнух знав забагато, а робив замало. Великий маестер Пицель з кожним днем все очевидніше здавався Серсеїним попихачем, а пан Барістан був старою людиною з суворими уявленнями про честь. Він би просто звелів Недові виконувати свій обов’язок.

Часу залишалося небезпечно мало. Скоро король повернеться з полювання, і честь змусить Неда піти до нього з усіма зібраними відомостями. Вайон Пул домовився про відправку Санси та Ар’ї браавоською «Відьмою вітрів» через три дні. Вони будуть у Зимосічі ще до збору врожаю. Нед більше не міг виправдовувати свої затримки занепокоєнням про їхню безпеку.

І все ж минулої ночі він бачив сон про дітей Раегара. Князь Тайвин поклав перед Залізним троном їхні тіла, загорнуті у кармазинові накидки своїх дружинників. То був розумний хід — проти червоної тканини кров не виглядала так відразливо. Мала принцеса була боса, у нічній сорочці, а хлопчик… хлопчик…

Нед не міг дозволити цього знову. Держава не здужала б ще одного навіженого короля, ще одного танку кривавої помсти. Слід було знайти якийсь спосіб для порятунку дітей.

Загалом Роберт не цурався милосердя. Пан Барістан не був єдиним, хто отримав від нього прощення. Великий маестер Пицель, Павук Варис, князь Балон Грейджой… усіх Роберт колись мав за ворогів, і усім дарував свою дружбу, честь і високі посади у обмін на клятви вірності. Кожного, хто вирізнявся хоробрістю та чеснотами, Роберт шанував, як належить шанувати відважного ворога.

Але тут було дещо інше: отрута у темряві, підлий ніж у самісіньке серце. Цього він ніколи не пробачить, як не пробачив Раегара. «Він повбиває їх усіх», усвідомив Нед.

І все ж змовчати не міг. Він мав обов’язок перед Робертом, перед державою, перед тінню Джона Арина… і перед Браном, який напевно наштовхнувся на якусь частинку правди. Інакше навіщо було його вбивати?

Пізніше, вдень, він покликав до себе Томарда, огрядного рудовусого дружинника, якого Недові діти називали Товстун Том. Відколи Джорі вбили, а Алин поїхав, Товстун Том очолював старківську варту. Це викликало в Неда певне занепокоєння. Томард був міцним чолов’ягою, дружнім до людей, вірним і упертим, не без здібностей, та йому вже минало п’ятдесят, а він і замолоду не вирізнявся спритністю. Мабуть, не слід було поспіхом відсилати геть половину своєї сторожі, до того ж з усіма найкращими бійцями поміж них.

— Мені знадобиться твоя допомога, — мовив Нед до Томарда, коли той з’явився, трохи сторожко поглядаючи на хазяїна, як зазвичай у його присутності. — Відведи мене до божегаю.

— Чи це доречно, пане Едарде? З вашою ногою…

Попередня
-= 204 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар